Паливо

Кай насилу підвівся, тримаючись за пробите крило «Примарного Жнеця». Рожева термобілизна Ліліт, якою вона перев'язала його плече, уже повністю просякла чорною кров'ю. Його містична печатка на оці знову пульсувала тьмяним, небезпечним світлом.

— У Нижньому Місті немає законів, Ліліт, — тихо прохрипів він, підходячи до неї. — Тут живуть ті, кого вигнали з Вищих Ковенів: дезертири, здичавілі вампіри та відьми-відступники. Але якщо тобі потрібне пальне і тимчасове укриття, нам дорога до «Іржі». Це підпільний бар і за сумісництвом гараж, яким керує Бальтазар. Він механік від Бога... ну, або від диявола.

— Головне, щоб у нього був бензин або те, що ви тут заливаєте, — Ліліт грайливо поплескала байк по баку. — Бо мій «Жнець» вижав мене до краплі.

Вони сховали мотоцикл під купою старого залізничного брезенту в кутку цеху і вийшли через розбиті пожежні двері на вулиці Нижнього Міста. Тут атмосфера була ще більш гнітючою: замість чистого неону Вищого проспекту, вулиці освітлювалися брудними, мерехтливими вивісками, а вздовж стін тулилися дивні постаті в капюшонах. Проте Ліліт ішла впевненою, хижою ходою. Її шкіряний комбінезон і титанові пластини після аварії та погоні були покриті подряпинами, що лише додавало їй небезпечного вигляду.

За десять хвилин вони стояли перед масивними залізними дверима, над якими миготів напівіржавий напис: «ІРЖА». Зсередини долинав важкий, механічний гул і крики.

Кай тричі постукав по металу особливим ритмом. Оглядове віконце відчинилося, на них глянули два абсолютно жовті, без зіниць, ока. Побачивши Кая, двері зі скрипом відчинилися.

Усередині бар нагадував гігантську майстерню, суміщену з кабаком. Повсюди висіли розібрані двигуни, ланцюги, а за столами сиділи істоти, від одного вигляду яких звичайна людина померла б від інфаркту. Але коли Ліліт увійшла всередину, розмови за найближчими столами раптово вщухли. Монстри почали принюхуватися.

— Що за чортівня, Кай? — з глибини залу вийшов гігантський чотирирукий чоловік із сірою шкірою, покритий мазутом та татуюваннями у вигляді палаючих рун. Це був Бальтазар. Він підійшов упритул до Ліліт, його ніздрі затремтіли. — Ти привів сюди... смертну? Людину?! Від неї пахне чистим, свіжим м'ясом... і чимось таким, від чого в мене волося на потилиці дибки стає.

Кілька вампірів за дальніми столами повільно піднялися зі своїх місць, оголюючи ікла. Для них вона була просто вишуканою вечерею.

— Вона зі мною, Бальтазаре, — Кай заступив Ліліт собою, хоча ледве тримався на ногах. — І вона керує «Примарним Жнецем». Вона пробила Монолітний Міст.

У барі повисла мертва тиша. Навіть важка музика, здавалося, стала тихішою. Чотирирукий механік перевів погляд з Кая на Ліліт, яка абсолютно спокійно розглядала іржавий циліндр двигуна, що висів над барною стійкою.

— Жнеця? — Бальтазар примружився. — Той байк спалює заживо будь-кого, в кому немає вищої крові. Ти брешеш, хлопче.

Ліліт повільно повернулася до велетня. На її обличчі з'явилася та сама зухвала, божевільна посмішка. Вона зробила крок уперед, підійшовши до Бальтазара майже впритул, попри різницю в зрості.
— Твій приятель не бреше, великий хлопець, — спокійно сказала вона. — І якщо твої ікласті друзі за столами зараз не сядуть назад, я покажу тобі, як цей байк працює. Мені якраз потрібно заправити бак «Енергією Азарту», а мій пульс дуже швидко піднімається, коли мені погрожують.

Навколо її кулаків знову почали проскакувати ледь помітні рожеві іскри, а повітря в радіусі метра завібрувало.

Бальтазар кілька секунд дивився на іскри, потім на її абсолютно безстрашні очі. Раптом він закинув голову і грімко, на весь бар, розсміявся своїм басом.
— Ха-ха-ха! Клянуся безоднею, вона справді божевільна! Ей ви, кровососи, сіли на свої місця, поки ця дівчинка не рознесла мій бар! — він дружньо ляснув Ліліт по плечу (від чого вона ледве встояла на ногах, але навіть не подала виду). — Мені подобаються психи. Заходь, Ліліт. Давай подивимося на твою машину.

Але в цей момент двері бару з гуркотом злетіли з завіс. На порозі стояв Рей, але тепер він був не один. Позаду нього стояла постать у довгій чорній мантії, обличчя якої було сховане за дзеркальною маскою. Від цієї постаті віяло таким холодом, що іній миттєво покрив підлогу бару.

— Бальтазаре, видай мені дівчину, — пролунав голос з-під маски, від якого у Ліліт заклало вуха. — Верховний Ковен знає, що вона Ключ. І Вищий світ забере її, навіть якщо доведеться спалити все Нижнє Місто.

Іній стрімко повз по підлозі, перетворюючи розлитий алкоголь та мазут на крижану кірку. Монстри в барі миттєво притихли й почали задкувати до стін. Навіть Бальтазар напружив усі чотири руки, а руни на його тілі спалахнули тривожним червоним світлом.

— Самаель… — прошепотів Кай, його обличчя зблідло ще сильніше. — Це Особистий Кат Вищого Ковену. Він не знає жалю.

Ліліт не зводила очей із дзеркальної маски Самаеля. У її відображенні вона бачила себе — пошарпаний шкіряний комбінезон, розкуйовджене волосся і дикий, нелюдський азарт в очах. Поява цього містичного ката не налякала її — вона підкинула дров у багаття її адреналіну. Серце знову пустилося в чіткий, потужний галоп. 170… 185 ударів. Рожеві іскри навколо її пальців стали настільки густими, що повітря в барі затріщало від статичної напруги.

— Спалити Нижнє Місто? — Бальтазар люто вискалився, висуваючи гігантський залізна важіль прямо з-під барної стійки. — У моєму гаражі правила встановлюю я, кате! Ліліт, крок назад!

Велетень з усієї сили смикнув важіль. Прямо посеред зали підлога з гуркотом розійшлася в боки. Замість підлоги відкрилася глибока бетонна рампа, що вела в тунелі дренажної системи міста. А на платформі, що піднімалася звідти, стояв схований ними «Примарний Жнець» — його трубки вже пульсували яскраво-рожевим паливом, реагуючи на шалений пульс своєї нової господині.

— Кай, за нею! — закричав Бальтазар, хапаючи з верстака гігантський магічний молот, що палав зеленим вогнем. — Я затримаю цих вилизаних виродків!