Ключ молодості

Світ молоді – інший  

Студенти народ. Народ зі своєю культурою. Зі своєю мовою. Традиції теж свої ..  

      Студенцтво. Як та змія, що змінює шкіру. Народ залишається, мова залишиться, фольклор залишиться, свій одяг, свій стиль, своє життя все буде тільки вже інше. Оновлене. Але своє. Ось і в нас було декілька традицій і забобонів. Як завжди ми зібралися біля «нашої»  лавочки.  Наша компанія мала кількість лише біля певного номеру. Завжди нас було чи то 3 чи то  4, а як сесія, - то уся група. Говорили кожен про своє і тут пляшку треба було відкрити.  Я якраз намацав того старого ключа у себе в кишені – й відчинив.  Отримав своє «Дякую» та  «Залиш собі корок на чай». Я знайшов, що відповісти, але став підкидати той корок , як монетку. Розмовляли про своє сміялися. Якось все несподівано закінчилося. Усі розійшлися по справах у кого одне у кого інше…

Йду я собі про щось наче думаю, а про що й не скажеш. Автоматично підкидаю монетку. Це в людини, немов програма така. Як то свистіти, чи собі щось під носа буркотіти. Зупинився перед світлофором й спіймав монетку. Спіймавши монетку  я подивився на долоню – там був приз. Максимальний приз.  І що мені тепер робити з 40 000 пляшками? Як же ж мені пощастило. Краще б у лотерею виграв. Перейшов на іншу сторону дороги. Далі вже крокував не розбираючи дороги й вирячившись у телефона комент, лайк, дизлайк, вайбер, телеграм, вотсап, інстаграм, фейсбук, твит, пинтрес…й розмірковуючи про своє. Відати приз тому хлопцеві, якщо знайду, чи…може собі залишити.  Дійшовши до домофонних  дверей я зрозумів, що десь погубив ключа. Притулився до дверей тримаючи пакети. Відчув кишенею – наче ключ. Але то знову був той старий…  Шанси були малі але вирішив  спробувати потягнути на себе двері – відчинено! Пощастило! Розрядилися магніти. Буває…