Ім’я

          Простір – є відсутністю тіла у кожній його частині.

Померла зоря вечірня. Вечір відчинив свої двері. В небі пів місяця як не дописаний любовний роман чекав на своє завершення.

Ключ - то язик, пальці - це ключі-відмички очі та вуха – замкові щілини. Так казав один грабіжник. Ще він любив казати, що луна то найкращий у світі замок, який він хотів би зламати. Його знайшли в ночі замерлим у міській канаві. Лежав він обличчям догори. 

  Ключі пальців… ключі очей… ключі  відбитків… Пікселі згорали на екрані слова переносилися на бум агу зникаючи з монітору. Вельми то схоже було на яскраву анімацію. Ключ був важкий, предковічний. В ньому було щось, що кликало з сивої давнини до питань на які люди так і не знайшли відповіді. Один митець сказав, що справжнє питання, Питання з великої літери важливіше за відповідь до нього. Може й так. Не знаю.

Мене звати Клавем. Дивне ім’я. А життя собі звичайнісіньке, батько, мати. Мати в мене була нормальна. Шопінг, соціальні мережі, інсталграм, книга-лице…( вона мабуть мала аккаунти до всіх існуючих у світі соціальних мереж навіть китайських чи японських) пости з фото, перепости, історії… Тільки батько ось дуже мови любив, навіть латини навчав безкоштовно усіх бажаючих. І шанував здебільшого класичну музику, живопис та традиції. Найбільш шанував Лесю Українку та Сковороду. Особливо любив французькі переклади Лесі, навіть знав на пам'ять. Не погано знав французьку, німецьку, іспанську та англійську мову. Мати казала, що він зануда, естет але вона його любить.