Ключі

Ключі пилу

 

 

Хлопець швидко пробіг сходами.  Він мав звичку швидко минати сходи, коли спускався ними і підніматися. Цікаво було переносити вагу тіла зі сходинки на сходинки «падаючи», пірнаючи в кожний крок, так само до речі цікаво й підніматися «стрибаючи» діагоналлю від сходинки до сходинки, але то тільки для того часу коли ти не геть втомлений.

День не передбачав будь-яких змін. Задавалося якби щось надзвичайне на кшталт чарівника чи прибульців відбулося б – зав’яло в мить. В університеті як завжди нудьгував, лекції вони немов колискові. Тільки ось що дивно колискових співа, та й спати не дають. Це якась тортура. Є такі викладачі від самого тембру голосу яких засинаєш, є щоправда і цікаві але навіть з ними як випаде по 2 або…жах! Цілих три пари – то й почнеш потроху снити.  Розважали тільки довгі сходи. Та й не по всіх пробіжишся – бо сварять дуже. Взагалі день був якийсь повільний. Викладачі постійно шукали ключі від аудиторії. Пари здавалося тягнулися довше за звичайне. Потім усіх зігнали в актову залу на якусь надзвичайно нудну доповідь, що до того ж й затягнулася грузилом на мої очах. Отримавши догану за перешепти з товаришами , дослідивши кволим  поглядом усі особливості шановної вченої колегії, стелі, стін, стільців, спробувавши спіймати хоч якийсь зміст у словах людей, що виступали просто для того щоб виступити, і говорили просто для того щоб бодай щось сказати я здався грузилам і заплющив очі.

-Ключ…

Я розплющив очі

-Ключі кажу від кімнати відай у мене плани…

-а-а-а-а..зараз. Пробуркотів я. Тільки но почав снити а тут сусід по кімнаті побудив ключі віднайти - не вдалося. Довелося під кінець тихенько вийти та спуститися до підвалу, де в нас проходила попередня лекція бо відчинити звичайну аудиторію не склалося. Ось серйозний університет у нас...а підвал як у селі чи у магічній академії. Ось тільки якщо для школи магії старий підвал – це щось що виглядає чарівно, звучить  "солідно" то в реальному житті у нормальної людини від такого хіба у носі роздратування ..

-Апчхі! Не втримався. Пилу тут! Пилу! Стіни інде потріскалися.  Тихо.  Геть нікого. Спокійно. Кожен крок крокувався кришталево відгукуючись у тиші. Крок за кроком, наче краплі у каву. Тиша наповнювалася, або ж навпаки поглинула їх…  Забрав свій телефон. Помітив обгортку від цукерки на підлозі.  Після пар так тихо… Ба а, що за старі двері з ліва. Ще й відчинені. Мабуть службове приміщення. Я вирішив не вбивати в собі кота, тобто – цікавість. Бо котів я люблю. Обережно зайшов. Майже порожня старезна кімната. Сіра від пилу . Тиха. Щось вона геть потемніла, навіть павутиння чорне.  Дивитися немає на що. Ой! Я відчув щось під лівою ногою. Під пилом лежить виявився старезний ключ. До ключа було прив’язана пожовкла записка, мабуть ще з дев’ятнадцятого сторіччя.  Прохання в разі знаходження повернути безпритульному Софусу. Навіть вказані дві адреси: майданчик біля церкви на березі Дніпра та забуті шляхи на ВДНГ. " Не краща доля - бути безпритульним...От якби долю можна було відімкнути ключем. Зайти в долю, як заходиш у кімнату, як заходиш в режим модерації...й відредагувати все зайве, й залишити все головне". Прострибало в моїй голові. "Може це слова мого приятеля про ключі змусили мене. А може той факт, що тут він просто пролежить без діла. Не знаю. Щось  змусило мене забрати ключа. Він просто мене зачарував як то іноді зачаровують хлопців дівчата та холодна зброя.

 




Поскаржитись




Використання файлів Cookie
З метою забезпечення кращого досвіду користувача, ми збираємо та використовуємо файли cookie. Продовжуючи переглядати наш сайт, ви погоджуєтеся на збір і використання файлів cookie.
Детальніше