Ранок почався не з кави. Відкрили ранок шість дзвінків. На Жовто-Блакитному екрані, з бездоганним за барвами та формою колом, схиляючись перед волею моїх пальців чередувалися два кольори:
I. 5.50 – Заперечення - блакитний
II. 5.55 – Гнів - чорний
III. 6.00 – Торги - блакитний
IV. 6.05 – Депресія - чорний
V. 6.10 – Погодження - блакитний
Я десь читав, що психологи так визначають п’ять стадій через які проходить людина втративши роботу на якій пропрацювала усе життя, чи просто справляючись з сильним стресом рівнозначним смерті . Я так справлявся з ранком. А що? Смерть – це просто найдовший сон. Іноді я встановлював трохи інші інтервали та час. Залежало від того яка пара та чи йти мені на роботу. Так мені вдавалося створити ілюзію, що я виспався. Поборовши перші п’ять ворогів я все ж таки зіграв в нічию з останнім дзвінком. Я вимкнув його. Але якою ціною! Самому також довелося прокинутися.