За пів години після того, як барикада за ними знову закрилася, вони сиділи в тісній кімнаті над вхідним постом. Унизу змінювалися чергові; сходами раз у раз проходили люди, і кожен намагався ступати тихіше, ніж зазвичай.
Матьє, Селін і Тома вже знали головне. Точку на Серв’ян. Лорана. Принципат. Засідку. Втрачені машини.
Тома все повертався до одного — до переслідування.
— Вони шукали вас уже після того, як ви пішли з центру?
— Так, — відповів Ромен. — Але шукали передусім чорний Sprinter. По радіо йшов опис машини, пошкоджень і південних секторів. Уже після того, як ми покинули його, вони все ще шукали фургон.
— Універсал називали?
— Жодного разу.
— Пішу групу?
— Теж ні.
Матьє, що до цього мовчав біля вікна, повернувся до них.
— Вас точно не вистежили до наших воріт?
Ромен відповів не одразу.
— Хвоста ми не бачили. Останні кілометри йшли тихо. Але гарантувати, що нас ніде не помітили, я не буду.
Тома опустив погляд до столу.
— А Малік?
Поль відповів сам.
— Поховали біля садового центру. У розсаднику, подалі від дороги. Перед тим як пішли.
Тома помовчав.
— Першої ночі тут він пів вечора з воротами вовтузився. Побачив, що одна людина не справляється, і просто став поруч. Я тоді навіть не спитав, як його звати.
— Малік, — тихо сказала Марі.
— Тепер знаю.
Після цього повисла коротка пауза.
Селін подивилася на Етьєна.
— А їхня рація?
Етьєн торкнувся захопленої станції.
— Ми тільки слухали. В ефір із неї не виходили.
— Добре. Тоді до наступної ночі зовнішні пости дивляться на захід уважніше, ніж зазвичай. І світло з боку дороги прикриємо.
Матьє кивнув.
— Без біганини й без історій про армію Принципату за кожним рогом. Побачили машину — спочатку дивимося, потім вирішуємо.
Селін першою підвелася зі стільця.
— Я до Лакруа. Нехай подивиться Луї зараз, а не коли прокинемося.
Тома вже відчинив двері.
— Я вниз. Попереджу західний пост.
Матьє затримався ще на секунду.
— Якщо згадаєте щось про машини чи маршрут — скажете. Решта ввечері.
За хвилину кімната спорожніла.
Новина по Ер’є розійшлася швидко, але поселення не зупинилося. Біля барикади один із чергових слухав про пошукові машини, водночас підсуваючи домкрат під металеву секцію, що просіла. У сусідньому дворі жінка прикривала щільною тканиною вікно, що виходило на захід, і тут-таки сперечалася з кимось через зниклий ліхтар. На пост принесли ще один термос і поставили поруч із рацією.
Чергові частіше вдивлялися в дорогу з боку Ліона. У кімнатах із вікнами назовні приглушили світло. Хтось лагодив дах над внутрішнім переходом. Хтось тягав воду. Тривога не зникла — просто в Ер’є поруч із нею все одно залишалися ворота, дах, їжа й наступна зміна.
Людей із Шамбері розмістили без колишньої настороженості.
Їм виділили дві квартири в будинку одразу за барикадою. Унизу сиділа охорона в’їзду; звідти через внутрішні двері можна було пройти у двори, не виходячи назовні. Нагорі були старі шафи, чужий посуд, три ліжка на всіх і матраци, зібрані із сусідніх квартир.
Після дороги це здавалося майже розкішшю.
Марі першою зайняла підвіконня у великій кімнаті й оголосила, що спати на ньому не збирається, але сидітиме саме там: після кількох ночей між сидіннями, бетоном і чужими укриттями їй хотілося нарешті посидіти на чомусь твердому.
Тео влаштувався біля стіни, розклав поруч планшет, рацію й кабелі та взявся перевіряти, що ще залишилося зарядженим після дороги. Етьєн кинув на сусідній матрац куртку. Луї дісталося ліжко в сусідній квартирі.
За чверть години Селін повернулася з двома жінками й порожніми кошиками. Карти й запитання цього разу залишилися внизу.
— Дорожній одяг віддавайте. Усе, що можна прати. Взуття теж.
Марк подивився на свої черевики.
— Взуття?
— Особливо взуття.
Натомість по квартирах зібрали те, що знайшлося: сорочки, пуловери, джинси, спортивні штани. Етьєну дістався темно-синій пуловер на два розміри більший, Марку — сірі спортивні штани, закороткі біля кісточок. Взуття забрали все, і наступні два дні половина групи ходила по будинку й двору в пластикових шльопанцях. Марку дісталися сині. Він подивився на Етьєна.
— Ні слова.
— Я нічого не сказав.
У дворі вже гріли воду у великих баках. До вечора на мотузках за будинком висіли їхні темні куртки й штани, під ними стояли тази із сірою водою, а каністри для наступної партії знову тягли через увесь двір. Ніхто не пояснював гостям, скільки роботи додав увесь цей одяг і взуття. Просто прали далі.
#507 в Фантастика
#97 в Постапокаліпсис
#909 в Детектив/Трилер
#367 в Трилер
Відредаговано: 03.11.2026