Ромен підняв долоню.
Ніхто не рухався. Усі слухали вулицю.
За дверима глухо хлопнув ще один постріл, десь далі хтось крикнув, потім усе знову потонуло в гулі, який стіни перетворювали на нерозбірливе тло.
Поль чув дихання людей у коридорі, легкий скрип ременя в Інес, рідкісне потріскування рації на грудях Тео. На сходах було тихо.
Нагорі — теж.
Ромен подивився на двері, потім на сходи. Швидко вказав пальцями на трьох, що стояли ближче до дверей.
— Тримайте двері на прицілі. Решта зі мною. Не розходимося.
Троє залишилися біля входу.
Поль пішов за Роменом.
На першому поверсі колись були й квартири, й маленькі крамниці. Праворуч за мутним склом темніло приміщення колишнього магазину. Усередині ще стояла стійка, а на стіні висіли порожні металеві напрямні від полиць.
Далі були зачинені двері з облупленою фарбою і маленький майданчик перед ліфтом.
Ромен натиснув кнопку.
Нічого.
Марк подивився на нього.
— А раптом?
— Перевірив.
Вони рушили до сходів.
На сходинках лежав пил, але не рівним шаром.
Поль помітив це майже одночасно з Алісією.
Вона присіла, оглянула майданчик і показала нагору.
— Тут ходять.
Слідів було багато. Не одна людина й не один прохід. Підошви різного розміру, місцями старі відбитки перекривали нові. На другому поверсі частина слідів вела до коридору, але основна стежка тягнулася вище.
Ромен обернувся до сходів і коротко махнув трьом біля входу: нагору.
Троє піднялися на другий поверх.
Ромен показав їм на сходи за спиною.
— Тримайте тил.
Троє далі не пішли. Вони залишилися на майданчику й прольоті нижче, продовжуючи стежити за сходами до входу.
Ромен не став перевіряти квартири.
На майданчику другого поверху стояв дитячий візок без одного колеса. Поруч валялася коробка з книжками. Двері були зачинені. З-за одних тягнуло старим деревом і вогкістю.
Поль уже ставив ногу на наступну сходинку, коли нагорі щось коротко стукнуло.
Він зупинився.
Шурхіт.
Потім голос.
Слів не розібрати.
Ромен підняв два пальці й продовжив підніматися.
Основна група рушила слідом за відбитками, перевіряючи двері й прольоти обабіч.
На третьому поверсі світло було яскравіше.
Не з вікон.
Тонка смужка лежала під дальніми дверима.
Ромен устиг зробити два кроки коридором.
З-за дверей роздратовано крикнули:
— Ви там зовсім з глузду з’їхали? Заходьте швидше!
Ніхто не відповів.
Двері відчинилися самі.
В отворі з’явився чоловік років тридцяти п’яти, блідий, худий, у сірій футболці й розстебнутій робочій куртці. На людей перед собою він майже не подивився.
— Швидко. І двері за собою зачиніть. Що ви взагалі накоїли надворі?
Він відступив, пропускаючи їх усередину.
Першим увійшов Ромен. Поль рушив слідом.
За дверима виявилася звичайна квартира, тільки перероблена під роботу.
Вузький передпокій ішов углиб. З одного боку були дві спальні, далі — кухня. В одних відчинених дверях виднілося ліжко, в інших — матрац і одяг на спинці стільця. Тут не просто чергували. Тут жили.
Колишню вітальню відділяли посилені внутрішні двері. Вони стояли відчинені. За ними була робоча кімната: два довгі столи, металеві шафки, чотири монітори, два невеликі комп’ютери й кілька радіостанцій. По стіні тягнулися кабелі. На полиці заряджалися акумулятори. У кутку працював маленький холодильник. Старий віконний отвір був закладений.
Жодної форми. Жодних знаків.
За дальнім столом сидів другий чоловік. Він був старший за першого, з коротким світлим волоссям і важкими мішками під очима. Перед ним лежала карта міста, притиснута кухлем і радіостанцією.
Він підвівся.
— По-перше, у вас будуть проблеми, — сказав він. — Вам що, не пояснили, як сюди заходити? Ви перетнули дві чужі межі й влаштували стрілянину просто на тракті. Якщо це зараз не вщухне, мені знову доведеться викликати зачистку. А ви...
Він замовк.
Чоловік біля дверей теж нарешті придивився уважніше.
Ромен тримав карабін піднятим.
Інес — теж.
Алісія стояла трохи збоку від Поля, і ствол її зброї дивився вже не в коридор.
#507 в Фантастика
#97 в Постапокаліпсис
#909 в Детектив/Трилер
#367 в Трилер
Відредаговано: 03.11.2026