Кло

Розділ 34

У гаражі Ер’є пахло холодним металом і старим мастилом.

Перед виїздом ніхто не метушився. Марі ще раз звірила запас пального, Тео перевірив зображення на екранах обох машин, Етьєн — дрон.

Біля воріт уже чекали двоє місцевих. Вони не квапили. Один лише коротко кивнув Марку, коли той пройшов повз. Марк відповів тим самим.

Ромен оглянув гараж.

— Усі готові?

Йому відповіли короткими кивками.

— Тоді сідаємо.

За воротами було тихо.

Поль подивився на годинник. До світанку було далеко. Але в незнайомому місті неможливо було розрахувати, де вони опиняться за годину, а де — під ранок.

Тома з’явився у дверях гаража.

— Ворота відчинять, коли скажете.

Ромен кивнув.

— За п’ять хвилин.

Тома затримав погляд на двох машинах.

— Назад так само. Два короткі дальнім перед першим загородженням. Якщо ніхто не відповідає — не під’їжджайте до воріт.

— Пам’ятаємо.

— Я знаю. Просто ще раз сказав.

Алісія застебнула рюкзак.

— Якщо почуємо щось про Жан-П’єра й Софі, передамо.

Тома усміхнувся.

— Покажіть їм там.

Ззовні загримів метал.

Матьє й двоє людей почали відсовувати секції внутрішнього загородження. Між ними відкрився отвір, за яким виднілася вулиця.

Селін стояла біля першої машини, поставленої впоперек дороги. Вона підняла руку.

— Тут для вас завжди знайдеться місце переночувати. Тільки наступного разу заїжджайте з новинами.

Марк, який уже відчиняв двері мінівена, кивнув їй і сів за кермо.

Поль затримався біля дверей Mercedes і озирнувся на двір.

Матьє підняв два пальці.

Поль відповів коротким помахом і заліз у бус.

Ворота відчинилися ширше.

Головна машина першою вийшла на вулицю.

***

Перші кілометри після Ер’є майже не відрізнялися від того, що вони вже бачили.

Поодинокі будинки, промислові будівлі, покинуті машини біля узбіччя. На одній із вулиць дорогу перекривав сміттєвий контейнер, який удалося об’їхати зустрічною смугою. На одному перехресті стояв згорілий автобус, але поруч уже була протоптана об’їзна доріжка через парковку.

Потім забудова почала змінюватися.

Спершу зникли довгі проміжки між будинками. Потім вулиці стали ширшими. За вікнами потягнулися багатоповерхові фасади, великі розв’язки, трамвайні колії й рекламні щити, давно погаслі, але досі надто великі для вулиць Шамбері.

Поль сидів поруч з Алісією й дивився на місто на передньому екрані.

Попереду добре читалися дорога й покинуті машини; бічні екрани тримали фланги й проїзди між будинками. Але зображення погано передавало висоту. Верхні поверхи випадали зі звичного огляду, і що ближче вони підходили до центру, то сильніше здавалося, що над лінією камер залишається ще половина міста.

На черговому перехресті Поль все-таки підвівся.

Високо темніли однакові вікна. Одне було закрите чимось світлим зсередини. В іншому на мить з’явився жовтий прямокутник і відразу зник.

— Там хтось є, — сказала Алісія.

У навушнику клацнув голос Тео з другої машини.

— Праворуч, верхній поверх.

— Прийняв, — відповів Ромен.

Вікно вже погасло.

Біля перехрестя стояли два легковики, поставлені носом до носа впоперек бічної вулиці. Між ними залишили прохід для людини. За машинами горіла одна лампа.

Троє чоловіків сиділи біля стіни магазину. В одного на колінах лежала рушниця. Другий тримав пластиковий кухоль. Третій курив. Трохи осторонь, біля входу, стояв ще один. Серед звичних рушниць і карабінів його старий армійський автомат одразу впадав в око.

— Тут не тільки з мисливськими ходять, — сказав Марк по зв’язку.

Коли головна машина наблизилася, чоловік із рушницею підвівся.

Ніхто не вийшов на дорогу.

Марі скинула швидкість.

На стовпі висіла саморобна стрілка. На шматку білого пластику чорною фарбою було написано:

ТРАКТ →

Ромен побачив ще одну таку саму далі.

— Знайшли.

Вони повернули.

Чоловік біля магазину провів машини поглядом, але не рушив із місця.

Дорога між кварталами була не чистою, але її явно тримали проїзною. Кілька машин відтягли до бордюрів, важкий фургон загнали наполовину на тротуар, звільняючи одну смугу. Биті автомобілі залишалися вздовж тракту: зім’яті двері, вибиті шибки, зірвані бампери. На одному перехресті три обгорілі кузови стояли в ряд на тротуарі. Біля стін і переповнених контейнерів накопичувалися мішки, коробки й зламані меблі. Сміття не вивозили — тільки зсували туди, де воно не заважало руху.




Поскаржитись




Використання файлів Cookie
З метою забезпечення кращого досвіду користувача, ми збираємо та використовуємо файли cookie. Продовжуючи переглядати наш сайт, ви погоджуєтеся на збір і використання файлів cookie.
Детальніше