Розділ 1

Будильник на айфоні горлав уже хвилин десять. Поль лежав на спині й дивився на тріщину в старій балці. Голова була важка, хоча спати він ліг вчасно. Потягнувся до тумбочки, промахнувся й вимкнув звук лише з другої спроби.

Під ковдрою застогнала Аннет.

— Дякую.

— Прошу.

— Ще хвилина — і я б тебе вбила.

Поль повернув голову. У напівтемряві пряме русяве волосся Аннет розсипалося по подушці.

— Чому мене?

— Телефон не вб'єш.

Мансарда була маленька, з низькою стелею та перекошеним вікном над кухнею. Цей старий будинок на околиці Шамбері вони винаймали в мсьє Дюпона майже задарма: дах над верандою протікав щовесни, труби стукали ночами, а батареї гріли, коли їм заманеться. Будинок Дюпона стояв по інший бік спільного подвір'я, зарослого старим садом. Поль і Аннет мали окремий вхід: вузькі зовнішні сходи вели на майданчик під дахом, а з короткого коридору всередині можна було спуститися до їхнього маленького підвалу. Зате з вікна було видно Альпи.

Сьогодні гори майже сховалися в тумані. Аннет сіла на ліжку, притиснувши пальці до скронь. Подивилася на Поля. Темно-каштанове, ледь кучеряве волосся знову впало йому на лоб, і він звично відкинув його рукою.

— Котра година?

— Майже сьома.

— Чорт. Я хотіла встати раніше й ще раз пройтися по конспекту.

На підлозі лежали її підручники, конспекти й маркери. До іспиту залишався тиждень.

— Ти майже до третьої ночі читала свої кодекси. Треба ж було хоч виспатися, — сказав Поль.

— До другої сорок, — виправила Аннет.

— Ці двадцять хвилин тебе не рятують.

— Для юриста й двадцять хвилин мають значення. І взагалі, не починай.

На кухні Поль увімкнув кавоварку й прочинив вікно. З ущелини тягло холодом, мокрою хвоєю і каменем. Липень у Шамбері зазвичай пахнув нагрітою черепицею. Сьогодні туман лежав між будинками майже на рівні першого поверху.

Кавоварка загуділа. У дверях з'явилася Аннет у халаті, що з'їхав набік.

— Вимкни її, будь ласка.

— Кава вже ллється.

— Полю, я не про каву. Кавоварку вимкни — вона сьогодні страшенно реве.

Він глянув на неї й прислухався. Машина пирхала й гуділа, як завжди.

— Вона завжди так шумить.

— Ні. Сьогодні набагато голосніше.

Аннет забрала в нього чашку, ковтнула й скривилася.

— Що ти туди поклав? Вона якась кисла.

— Нічого нового. Та сама кава, яку ти завжди купуєш.

— Тоді або вона зіпсувалася, або зі мною щось не так.

Сонце визирнуло з-за гори й ударило їй в обличчя.

— Штору.

Поль смикнув лляне полотнище. На кухні стало сіро й тихо. Йому одразу полегшало. Не те щоб стало добре — просто перестало тиснути на очі. Аннет повільно відняла долоні від обличчя.

— У мене від самого ранку літери пливуть. Спершу думала, що просто не виспалася.

— Залишся вдома хоча б до обіду.

— Не можу. Я й так змарнувала ранок. У бібліотеці сяду в архіві — там темніше.

Вона випила води й скривилася.

— Вода нормальна. Отже, не все підряд. Тільки кава.

— Уже добра новина.

— Полю, мені зараз не до жартів.

— Я не жартую. Просто намагаюся не накручувати нас обох.

Після іспиту вони домовилися поїхати до озера. За які гроші — ще не вирішили. Аннет сказала, що за його зарплату флориста та її майбутню юридичну жадібність. Поль сказав, що це вже план. Біля дверей вони поцілувалися. Потім Аннет спустилася зовнішніми сходами, притримуючи долонею скроню.

До квіткової крамниці було хвилин п'ятнадцять. Поль ішов попід стінами, вибираючи затінок. На вулицях уже вирувало життя, та щось було не так. Надто багато людей ходили в сонцезахисних окулярах — помітно більше, ніж зазвичай. Дівчина на зупинці теж не знімала окулярів. Чоловік у костюмі стояв біля машини й дивився на свої долоні.

У кав'ярні Люка пахло випічкою та перепаленою кавою.

— Полю! Тобі як завжди?

Люк натиснув на важіль кавомашини. Почувся сухий хрускіт.

— Прекрасно. Ручка тріснула, — сказав він, дивлячись на уламок пластику.

— Ти, мабуть, надто сильно натиснув.

— Я її ледь торкнувся. — Люк покрутив уламок у пальцях. — Натиснув, як завжди. Ця ручка десять років трималася.

— Тоді кава зачекає. Дай два круасани для Аннет, а мені холодної води.

Люк підняв брови.

— Ти добровільно відмовляєшся від кави?

— Сьогодні від самого запаху дихати нічим.

Він налив води з лимоном і посунув до Поля пакет із круасанами.