Розділ 3

Мозок промацують з середини, у вікна наполегливо гримають, сонце не боляче пече по

моїх тендітним на вигляд плечам, а потім різко кидає в холод, у кімнату вдирається вітер, який грайливо торкається мого сивого волосся. Це все видавалось сном, аж поки у мої сенсори відчуттів не увірвався запах м’яти, на який я спочатку не звернула уваги, і який зараз освіжував мою прохолодну кімнату. Занадто прохолодну для нашого літа в королівстві.

- Іларіоне, згинь!- я накрила голову подушкою, а тіло ковдрою, бо повітря ставало деталі прохолодніше.

- О, моя бурулька серед гарячого літа, гільдійна вбивця емоцій, пора прокидатись! – він ляснув в долоні і температура настільки різко стала морознішою, за найлютіші зими у Північній частині Заріксу*.

- Т-р-р-р…- я різко сіла.

- Тримати щось?- єхидно посміхнувся він.

- Т-т-т

- Тобі водички? Ох, люба «сміливиця» почуттів, але боюсь, що зараз це морозиво, - він знову ляснув у долоні, і температура знову стала нормальною.

- Трясця твоїй матері, Іларіоне!- мій крик не справив на духа жодного враження, і з пальців зірвались іскри.

Іларіон всівся на крісло перед моїм туалетним столиком, закинувши одну ногу на іншу,

повільно хитаючи верхньою. Золоте марево його силуету так і іскрило, видаючи наскільки він задоволений моїм випадковим вибухом емоцій.

- А от матінку чіпати не треба, вона жінка була ще та…Ще явиться. Її божевільність занадто сильно перекреслює мою. Я не переживу, якщо мене посунуть з моєї ролі!- і з його очей натурально покотились сльози.

- Я не вірю твоїм сльозам ні граму!

- Грам зранечку тобі явно б е завадив, може б подобрішала, моя вогнянко, - він різко став серйозним, і пвільно встав з королівською грацією. Через його поведінку якогось блазня я забуваю, що це справжній дух роду, який керує цією силою вже століття і який…несповна розуму.

- Чому ти прийшов?- я втомлено потерла перенісся, і повільно попрямувала до дзеркала як і була, у простій нічній сорочці до колін із візерунками морозу на блакитному тлі.

Моє сиве волосся було сплутаним, у ковтуни, на вилицях проступив рум’янець через

мороз, а губи дуже повільно повертали собі свою природню яскравість з синього кольору неба. Розбудив так розбудив.

- Та от подумав, що якщо ти застрягнеш в цьому царстві порядку та обов’язків, то станеш місцевою статуєю, на яку прийде поглянути знать з вигуками : « Та сама, що проспала власну долю», - його голос став дитячим, писклявим, - або ж : « Не рухається, проте лякає!», - цього разу це був голос істинно вихованої аристократки.

- Іларіоне…- повітря у кімнаті загрозливо загусло, наче кисіль.

- Ех, ну яка ж ти приморожена, ну слів нема. А все твій батько винний!- потрусив він пальцем, а потім різко став серйозним, - Радий тебе бачити. Прийшов я раніше за новини, які вже несуть тобі вранішнє вбрання, бо ти ж, холодна моя лаконічність, страх як не любиш дізнаватись вже застарілі.

- Про що ти?

- Про те, що ваш любий батько, принцесо, вирішив знову зібрати вас усіх. Сніданок. Розмова, - на останній словах, він грайливо пограв бровами.

- Знову?- тільки цьому духу вдавалось вивести мене з рівноваги та спокою, проте контроль над емоціями я повернула.

- І панцир знову закрився. А я так старався хоч трішки повернути…- він дивився на мене з сумною любов’ю, як дивляться батьки на дітей, які зробили щось розчаровуюче, але їх все ще люблять.

- Навіщо батькові це знову?

- Ну я міг би розказати, але…Це ж буде не так цікаво?- і він підморгнувши розчинився у повітрі. Клятий дух, дивний ранок. О, Праматір, він таки настав.

Тиша повільно огорнула кімнату після зникнення духа, залишивши по собі легкий

відгомін м’яти й трохи розбурхану повітряну стихію. Я стояла біля дзеркала, досі в нічній сорочці — тонкі візерунки морозу виблискували сріблом на блакитному тлі, а сиве волосся спадало сплутаними пасмами на плечі, мов струмки, що ще не стали рікою.

На секунду я все ще мовчки дивилась на себе — і здивовано торкнулася пальцями

до столика. Іскри, які щойно зірвалися під час мого крику, ще тремтіли на шкірі у спогаді. Я не викликала їх. Вони самі… Вийшли. Як відлуння чогось, чого я давно не відчувала.

Відчуття, мої очі полізли на лоба було плавним — не страх, а цікавість. І це вже

було нове. З губ зірвалось зітхання , легко торкнувшись волосся — і в повітрі защеміли ледь чутні дзвіночки. По всій довжині волосся пройшла магічна хвиля, мов подих теплого дощу: пасма вирівнювались, очищувались, оживали. Провела пальцями, а тонкі пасма вплелися самі в косу — спокійну, трохи недбалу, з тонкою золотою стрічкою, яка затягнулася в кінці вузлом без дотику рук.

Навіть те, що холодне, здатне рухатись, якщо дозволити.

Я підійшла до ліжка. Сукня лежала, ніби чекала давно. Темно-синій корсет із золотою

вишивкою фіксував талію, і водночас м’яко тримав лінію грудей, витончену й прямолінійну, але без надмірності. Виглядало так, наче тканина не тисне - а наче вшита у мене саму. Білі рукави спадали з плечей, з довгими розрізами на ліктях, утворюючи ніжні завитки тканини при русі. Напівпрозора накидка з фатину лягала поверх спідниці, трохи довша й замкнута масивним золотим замком біля талії. Вона ніби тримала мене в тканинному полоні світла. Золоті туфлі блиснули, коли я ступила до дзеркала. Я не мала звички носити макіяж у буденності, тож тільки зап’ястя торкнулись флакона з легким квітковим парфумом, і ось - образ завершено.