Розділ 1

    Ранкове сонце сяяло над палацовим парком, виблискуючи на листі, що ледь ворушилося від вітру. Гвардійці неспішно патрулювали територію, їхні тіні ковзали між деревами, наче безмовні спостерігачі. Потік повітря, що просочувався крізь прочинене вікно, ласкаво торкався мого волосся, але я не відчувала жодної ніжності у цьому жесті.

    Сукня, яку я придбала у однієї з майстринь, лежала бездоганно—чорна, гладка, як відлуння моїх власних думок. Корсет стискав талію, його золоті й білі вставки впліталися у тканину, немов забуті символи, значення яких зникли у віках.

    На зап’ястях—важкі золоті наручі, їхній орнамент складний, заплутаний, як сама історія мого роду. Вони знову холодні, хоч давно мали б зігрітися від дотику шкіри. У вухах погойдувалися сережки-кільця, ледве вловимо відгукуючись на мої найменші рухи.

    Я не знаю, як давно стою тут. Чи рахую хвилини? Чи просто чекаю? Інтуїція кричала, що сьогодні щось піде не за планом. Ще й незрозумілі сни турбували мене вже місяць. Вони були незрозумілі, моторошні, і…

- Принцесо, доброго ранку.

    У кімнату увійшла Роуз—жінка міцної статури, з домішкою тролячої крові, що лише додавала їй сили і перервала цей потік думок.

- Доброго, Роуз. Принеси, будь ласка, сніданок у мої апартаменти, я сьогодні поснідаю на балконі.

    Протяг ставав сильнішим, тож я без зайвих жестів зачинила вікно магією.

- Вибачте, принцесо, але сьогодні це неможливо,- її голос звучав напружено.

- Чому?

- Його Величність наказав провести вас, а також принца та принцес, до малої обідньої зали,- з кожним словом вона говорила тихіше.

    Ми не говорили про батька. Ми не говорили про родину. Це було табу після зникнення мами.

- Якої саме?-тільки не кажи, що…

- Зеленої, принцесо,- вона ствердно кивнула.

    Важкість накотилася на мої груди, ненависть застигла на кінчиках пальців.

    Зелена зала. Трясця.

    З усіх можливих місць у цьому палаці він вибрав її. Він хоче, щоб ми слухали його слова, сидячи у тому самому просторі, де востаннє була наша мати? У залі, де її присутність ще не стерлася повністю, але її голос більше ніколи не пролунає?

    Я вдихнула, стираючи власну слабкість разом із цим вдихом, а також вгамовуючи сполохи магії на кінчиках пальців.

- Чи є ще якісь накази Його Величності?- мимоволі я випрямилася, напружуючи плечі.

- Ні, принцесо. Він лише наполіг на вашій присутності. Поява всіх обов’язкова.

- Гаразд. Як я виглядаю?

    Роуз на мить затримала погляд.

- Сьогодні ви… ще холодніша, ніж зазвичай,- у її очах читався жаль. Вона пам’ятала мене іншою. Підлітком із іскринками в очах. Хм…

- Я сама дійду до зали. А ти поки що підготуй необхідну літературу для наступних занять.

    Я рушила вперед, плавно, безшумно, як тінь, що не залишає слідів. Назустріч родині.