Пролог

       Під покровом нічної таїни розкривалося забуте місце, приховане від звичайних смертних. Лавандове сяйво місяця ледь проникало крізь високу ущелину, омиваючи кам’яні стіни химерним фіолетовим світлом. Каплі води падали ритмічно, немов відраховуючи секунди до чогось невідворотного. Попереду простягалася галявина, настільки неймовірна, що важко було уявити її всередині печери.

       Величезні дерева здіймалися до небес, їхнє листя ворушилося, ніби шепотіло один одному древні таємниці. Далеко нагорі виднілася дірка, крізь яку пробивалося денне світло, розсипаючи вогні по тисячах кристалів, що переливалися на кам’яних виступах. Повітря наповнював тонкий аромат моху та невідомих квітів, які, здавалось, не росли в жодному іншому місці на світі.

    Посеред галявини розкинулося озеро, його поверхня була гладенькою, як скло, і здавалося, що воно приховує щось глибше, ніж просто воду. У самому центрі, на острівці, сиділа жінка. Вона височіла над землею, здавалося, висіла у повітрі, хоча під її тілом лежав нерівний постамент із каменів, складених один на одний за загадковою логікою, відомою лише цій містичній жінці.

    Її довге полум’яне волосся здавалося живим—воно ворушилося, наче шепотіло щось саме собі. Очі—яскраво-оранжеві, голодні, несамовиті. Вони пронизували наскрізь, витягуючи істину з найпотаємніших куточків душі. Одяг її був хаотичним—сукня, що стала штанами, сорочка, що ніколи не знала визначення. Все в ній кричало про нестабільність—про те, що вона існує поза звичними законами.

- Король Дармунда… -, її голос був схожий на подих вітру крізь порожнечу,- О, як давно ти до мене не приходив. Чи то страх твій нарешті зник, чи ж просто немає іншого виходу?- жінка промовляла це все, не дивлячись на свого гостя, а уважно розглядаючи камінець у своїй руці.

    Король застиг перед берегом озера. Його постава була владною, кожен рух зважений. Його сиве, фактично біле волосся, спадало тяжкою косою, а очі -глибокі, темні, лише зрідка спалахуючи золотими іскрами.

- Радий вітати тебе, оракул, — він промовив спокійно, але в голосі вібрувала прихована напруга.

    Жінка пирхнула, її губи скривилися у вкрадливій усмішці.

- І все ще боїшся називати мене на ім’я? Вейл, Вейл… страх твій пульсує, керує тобою, наче своїм вірним конем.

- Останнього разу ти ледве не вбила мене за це. Жити хочеться.

    Оракул розсміялася, голос її лунав розірвано, ніби він був складений із чужих голосів.

- О, Вейл, якби я справді хотіла вбити тебе, ти б давно став кістками, розкиданими у водах забуття. Ти прийшов за пророцтвом. Твої діти… нудьгують?- весь її вигляд, тон показував королю, що вона знущається над ним. Вона все знала, передбачила його прихід.

    Король стискав щелепу, його пальці напружено зімкнулись.

-  Мої діти втратили жагу до життя, їхні очі більше не горять, вони просто пливуть за течією, і повністю віддали мені право вирішувати їхню долю. Їм стало байдуже на життя, на магію, яка колись дарувала їм щирий сміх, та один на одного. І я хочу виправити усе, хочу подарувати їм щасливе життя. А також хочу знати причину такої поведінки, о Велика провидиця, дай мені відповіді на моє питання, і я обіцяю тобі гідну плату за твою древню магію.

    Жінка замислилася, крутячи між пальцями камінець, що раптом засвітився.

- О, король Дармунду… ти прийшов за відповідями, але чи готовий ти почути їх? Будь обережний із обіцянками, король, коли не завжди зможеш їх виконати! Відповідь проста, самі боги привели тебе до мене, бо для кожного з твоїх дітей вже приготували роль. Ти ж гордий, сам би не прийшов, якби не прижало. Що стало твоїм головним пошовхом?- король вагався,- Відповідай!- і в короля полетів імпульс магії.

- Знову твої ігри, Ігнес!- прошипів він, стискаючи зуби від болю. - Сни! Кошмари, де я хороню їх знову і знову через власні рішення! Ти задоволена?!

    Король впав на коліна, але не через магію - страх здавив його серце. Він не міг дозволити, щоб ці видіння стали реальністю.

- Ти ж знаєш, що це не просто сни? Ти знаєш, що це була варіація майбутнього, безглузде хлопча! Радів, що діти тепер покірні твоїй волі? Радів, коли приймали твої рішення, як належне? Радів, коли їхні емоції зникли?! Твоя родова магія втрутилась, твій рід втрутився у це неподобство, яке ти вважав правом короля!- пролунав грім, та просто у воду вдарила блискавка.

- Я готовий почути відповідь!

    Земля здригнулася. Вітер здійнявся, вдаряючи в дерева, караючи їх. Озеро почорніло. Простір змінився- час наче розірвався, зникли кольори, замінивши темрявою і спалахами світла.

    Пророцтво рознеслося печерою, здавалось, наче весь світ чує ці слова.Голос оракула більше не належав лише їй, через неї говорили боги.

- Чотири душі крізь темряву йдуть,
До серця магії шлях їх веде.
Там, де пам’ять у віках живе,
Спадок предків їм долю зведе.