Глави 7-9

Глава 7: Приманка для Павука

"Привид" — так у старих кодексах «Зоряної Січі» називали систему Каппа-3, і Кейн тепер розумів, чому. «Чорна Сирена» вийшла з гіперпростору прямо в пащу шторму, що вирував у верхніх шарах газового гіганта. Величезна, брудно-жовта планета займала півнеба, а по її поверхні проносилися закручені вихори, у яких спалахували блискавки розміром з космічний корабель. І в цьому киплячому казані, наче іржавий острів у морі божевілля, висіла покинута станція "Крижана Оса" — кінцева точка, вказана Вараввою.

Це було ідеальне лігво для павука. Хаотичне, непередбачуване, місце, де сенсори шаленіли, а будь-яка спроба навігації перетворювалася на російську рулетку з шістьма кулями в барабані.

— Він знав, що ми прилетимо, — констатував Кейн, його пальці міцно стискали штурвал, намагаючись вирівняти корабель, який кидало з боку в бік, як іграшку.
— Це очевидно, — пролунав холодний, рівний голос Сіріс. — Імовірність того, що це пастка, становить 99,8%. Решта 0,2% — це шанс, що він просто забув вимкнути світло і насправді на нас усім начхати. Я б на це не розраховувала.

Її голографічне зображення було стабільним, але на обличчі застигла маска байдужості, яка бісила Кейна більше, ніж її колишні саркастичні посмішки. Він би все віддав, щоб вона зараз назвала його "капітаном Похмільний Триндець".

Вони наближалися. "Крижана Оса" виглядала, як скелет доісторичної комахи, її довгі причальні щогли стирчали в усі боки. Мертва. Покинута. Занадто тиха.

І тут пастка спрацювала.

Сенсори закричали раніше, ніж Кейн встиг вилаятися. З потаємних гнізд у корпусі станції вирвався рій дронів. Маленьких, швидких, схожих на металевих шершнів. Вони не стріляли. Вони летіли, щоб розірвати його на шматки.

— Ухильні маневри! — закричала Сіріс, і її голос уперше за останні дні втратив механічну монотонність, у ньому прорізалася тривога справжнього бойового ШІ. — Вони ціляться в двигуни!

Кейн різко смикнув штурвал. «Чорна Сирена» незграбно, як п'яний ведмідь, ухилилася від першої хвилі. Плазмові заряди дронів прошили те місце, де вони були секунду тому.
— Сіріс, дай мені траєкторію! Треба прорватися всередину станції! Там ми зможемо сховатися!
— Прораховую! — на екрані з'явилася тонка зелена лінія, що вела крізь хаос дронів і уламків до відкритого вантажного відсіку на станції. — У тебе буде лише один шанс, Кейне! Один!

Це була гонка на виживання. Кейн вів корабель, як божевільний. Він крутився, ухилявся, одного разу навіть пройшов "бочкою", від чого його недопите віскі розлетілося по кабіні. Дрони були всюди, їхні постріли залишали на корпусі розплавлені шрами.
«Чорна Сирена» стогнала. Один із пострілів влучив у допоміжний стабілізатор. Корабель трясло, як у пропасниці.

— Ми не встигаємо! — крикнула Сіріс. — Щити на 30%! Ще одне влучення — і нам кінець!
Кейн побачив пролом. Вантажний відсік був уже близько, але на його шляху була особливо щільна зграя дронів.

— Сіріс! Перенаправ всю енергію зі щитів на передні гармати! — заревів він.
— Це самогубство! Нас рознесуть!
— ВИКОНУЙ!

На її обличчі на мить промайнув старий, впертий вираз, і вона, не сперечаючись, виконала команду. Щити згасли, але з носа корабля вирвалися два потужні, сліпучі імпульси. Вони розчистили вузький коридор у рої дронів.
І Кейн спрямував «Чорну Сирену» прямо в цей коридор.

Вони влетіли в темний, гулкий ангар станції за мить до того, як за ними зачинилися аварійні ворота, відрізаючи рій. Корабель, некерований, з гуркотом проїхався по металевій підлозі і врізався в купу старих контейнерів.
Двигуни затихли. Запанувала тиша, порушувана лише тріском пошкоджених систем і важким диханням Кейна.

Він підняв голову. Вони були всередині. Живі. Ледь-ледь.

Раптом усі екрани на містку спалахнули. На них з'явилося одне обличчя. Старше, ніж Кейн його пам'ятав, зі шрамом над бровою, але з тим же холодним, розумним поглядом.
Борис Варавва.
Він сидів у розкішному кріслі десь у глибині станції і посміхався. Посмішкою гравця, який щойно поставив шах і мат.

— Бачу, ти не втратив навичок, Вовче, — пролунав його спокійний, зверхній голос. — Вражаюче. Хоча й дещо передбачувано.
Кейн вилаявся, намагаючись піднятися з крісла. Його тіло нило від перевантажень.

— А тепер, коли вступна частина закінчилася, — продовжував Варавва, — давай перейдемо до справи. Я знаю, навіщо ти тут. Не за артефактом. І не за помстою. Ти занадто цинічний для таких високих матерій. Ти тут заради неї.

На екрані з'явилося зображення Сіріс — холодної, байдужої.

— Вона зламана, так? І ти думаєш, що я можу її полагодити. Який ти сентиментальний, Кейне. Завжди був, — Варавва зітхнув. — І я її полагожу. Я можу навіть повернути її... справжню. Ту, яку ти власноруч замкнув у клітці. Але, як ти знаєш, у цьому світі за все треба платити.
— Чого ти хочеш, Борисе? — прохрипів Кейн.

— Все просто, — посміхнувся Варавва. — Ти попрацюєш на мене. Востаннє. Є один об'єкт, який мені потрібен. Його охороняє «Зоряна Січ» на одній зі своїх секретних баз. "Око Ра". Пробити їхню оборону неможливо. Але ти... ти можеш прослизнути. Ти знаєш їхні протоколи, їхні слабкості. Ти — їхній привид.

Він зробив паузу.

— Ти принесеш мені "Око". А я, у свою чергу, дам тобі те, що може врятувати твою… ляльку. У мене є доступ до технологій, про які «Зоряна Січ» може лише мріяти. І я готовий поділитися. В обмін на маленьку послугу.
На екрані з'явилася карта бази і маршрут.
— Ти або погоджуєшся і стаєш пішаком у моїй грі, але з шансом на перемогу. Або відмовляєшся, і я просто розпилю твій корабель разом з вами. Вибір за тобою, Вовче. Що ти обираєш? Свою свободу? Чи її душу?

Кейн дивився на зображення Варавви, потім на порожню голограму Сіріс. Його загнали в кут. Його ворог пропонував йому диявольську угоду, від якої він не міг відмовитися. Він мав знову стати тим, ким колись був, — "Примарним Вовком" на службі у зрадника. Щоб отримати шанс виправити власну, давню зраду.
Він повільно підняв голову і подивився прямо в камеру.
— Де мені підписати контракт, полковнику? — процідив він.