Епілог

Додж прийшов до тями, його свідомість різко вилетіла з темряви, і вдарилась у реальність, змушуючи працювати мізки в шаленому темпі, і за кілька секунд зрозуміти де знаходиться його тіло. Він різко сів на чорному дивані у знайомій кімнаті, у притулку Дока.
Хлопець повільно підвівся.
- Він прийшов до тями, Доку, - сказав знайомий голос Агори.
Через секунду Док влетів у кімнату, став перед Доджем, і зазирнув у його обличчя.
- Як ти хлопець? Що останнє пам'ятаєш?
- Ммм ... - Поволі протягнув Додж, хапаючись за імплант на голові, він провів рукою по прохолодному металу, і продовжив, - Міду вдалося залити себе в мережу і всім нам дупа.
- Майже так, тільки потім сталося ще одне – мережа відключилася. А коли хакери, які були в Ап-Тауні, ти не уявляєш, яка це була командна робота, вони всі намагалися відновити роботу мережі кілька днів.
Додж сів на диван, у нього закружляла голова.
- Так ось, продовжив Док, їм все ж таки вдалося відновити мережу. Не знаю як, але на те вони й хакери. - Опустився поруч, і ляснув хлопця по плечу.
- А Мід?
- Хлопці все ще шукають його сліди по мережі, хоч найменший файл відновлення чи копію, але поки що нічого не знайшли. Сподіваюся, і не знайдуть.
- Я знову все проспав. - сказав Додж, з сумною усмішкою.
- Так, хлопець, творилося хрін знає що. - Док підвівся і вийшов з кімнати, і повернувся за хвилину з двома відкритими пляшками пива. - Ось, тримай відмінний засіб від голови, вже можна, ти впорався.
Додж узяв пляшку, легенько стукнув нею об пляшку Дока і залпом випив майже половину. Холодне пиво, з кожним ковтком, все більше прояснювало свідомість.
- Хто тепер керуватиме Ап-Тауном та корпорацією? - спитав Додж, відриваючись від пляшки.
- Ізаму зібрав своїх найвірніших людей, і очолив тимчасове управління. Йому доведеться розгрібати дуже багато лайна. А всіх, хто був раніше, засадили в камери, для подальших допитів.
- Як він?
- Поки що на запасних протезах, готую йому нові запчастини. Це не швидко знаєш, коли ще й доводиться стежити за найманцем, що вмирає, - посміхнувся Док, і відпив своє пиво.
- А ти?
– А що мені стане? Я тепер працюватиму спокійно, лагодитиму хлопців, і творитиму. Думаю, з цією хернею вуличні банди знову обурзеють і спробують роздеребанити владу. Більше ні армії, ні андроїдів, коли мережа впала, вони теж вирубалися. Некорисні шматки металобрухту. Найкраще всі ці запчастини та на протези. Усі тепер силами людей. Але кажуть, що влада Східного регіону збирається нам допомогти, так вони принаймні заявили в новинах. Але вже кілька днів ніякої допомоги. Ну це ж як завжди, поки всі почнуть ворушити своїми дупи. Так що бандам спуску давати не можна, принаймні самотужки.
- Треба якнайшвидше відновлюватися, передбачаю багато замовлень, - посміхнувся Додж, допиваючи пиво.
- Тільки не розкочуй губи, з крахом мережі економіка теж під відновленням. Повернулися в минуле - до обмінів, боргів і послуг. Тож сильно не розживешся. Але ти маєш рацію, залежатися тобі не можна, ти можеш стати в нагоді ще на вулицях. - Док засміявся, він забрав порожню пляшку у Доджа, і вийшов із кімнати.
Додж оглянув свої шрами.
"Невже у нас все ж таки вийшло", - подумав він, і спробував зв'язатися з Люмією.
Декілька спроб, і нічого. Він не знав де в мережі може бути прихована її свідомість, а може бути вже і не залишилося нічого, навіть точно не знав вона чи вирубала мережу, щоб зупинити Міда чи це просто мережа не витримала.
Принаймні Ап-Тауну випав ще один шанс, і тепер Додж дуже на це сподівався, місту має повезти.
Хлопець почав одягатися. Треба було їхати додому.

***
Додж пройшов від притулку Дока пішки до станції.
"Цікаво", - думав він, - "Потяги теж перестали ходити?" І таксі не працювали? А машини на самоврядуванні? - він вирішив потім спитати це в Дока, або в Ізаму.
Від станції Додж брів, переключаючи треки у свідомості, благо хоч імплант працював справно, був звичайний вечір, з дощем, що мрячить, хоча він навіть не знав який точно. Прикриваючись тканинним каптуром шкіряної куртки, хлопець брів у тих же штанах і черевиках, у яких його принесли з вежі МідКорп.
Хлопець зупинився навпроти будинку, глянув у бік бару "Нічний відрив" і вирішив, що повинен зайти.
Дійшовши до будівлі, Додж не побачив машин на парковці, підійшовши до дверей, він зрозумів, що вони зачинені.
- Ось жеж хрень! - Вилаявся Додж, і розвернувся.
- Гей! – почув він ззаду знайомий голос.
Хлопець обернувся, і побачив Кітті, що йде до нього, і всю її групу, що вивалилася з задніх дверей бару. Вона була одягнена в коротку срібну сукню, легку чорну шкірянку, що бовталася на її тонких плечах, розстебнута, і високі чорні чоботи на шпильці.
- Бар сьогодні не працює, - сказала вона підійшовши до хлопця. – І невідомо коли почне, з усіма цими… – Вона запнулася і посміхнулася йому. - Це все ти, правда?
Додж хитро звузив очі.
- Я розповім тобі цю історію, якщо ти обіцяєш написати про неї пісню та заспівати для мене.
Дівчина засміялася.
- Ходімо, - сказав Додж, беручи її за руку.
Вона не чинила опір. Вони йшли у напрямку дому Доджа.
- Куди ми йдемо? - спитала Кітті, коли вони підійшли до будинку.
- Тобі сподобається, крихітко, я обіцяю. - Додж притягнув її до себе і поцілував.
***
Величезний черв'як із обличчям Міда пожирав біле кібернетичне тіло русалки, і розсипався на синьо-зелені квадрати, а Додж лише спостерігав за цим із своєї камери-резервуару, наповненої жовтою рідиною, в якій хлопець не міг дихати.
- Допоможи мені! - чув він знову і знову голос у своїй голові, але нічого не міг зробити, навіть вдихнути.
Паніка накрила Доджа, і він різко прокинувся.
Фіолетове неонове світло заливало всю кімнату, освітлюючи все барахло на полицях. Додж лежав на своєму ліжку, тупо витріщаючись на полиці шафи. Він важко дихав, весь покрився потом, і ніяк не міг зрозуміти, що це було. Поруч хтось закрутився. Додж повернувся, побачив оголену Кітті, її тіло було злегка прикрите білим простирадлом. Додж хитнув головою, обійняв дівчину і спробував знову заснути.