Кібер кілер

Жодну з частин цієї книги не можна копіювати, перекладати або присвоювати собі без письмового дозволу автора.

Всі описані в романі сюжети та події є вигадкою і не мають жодного стосунку до реальних подій.

Всі персонажі вигадані і будь яке   співпадіння з реальним життям або коли небудь живими людьми – випадкове.

В світовій паутині, більше пасток ніж у лісі на ведмедів.

Ера онлайн переросла в щось більше, ніж просто спілкування: Абонент набирає повідомлення…

118 сходинок пожежної драбини і ось нарешті, ця довгоочікувана свобода, яка звільняє від ланцюгів відповідальності, безкінечного потоку цифр та кодів, без синіх екранів та шпигунства.

Ковток свіжого повітря та тютюновий пар новенької iqos системи. Люди мов мурахи, тріпочучи ніжками, все бігають навколо, вирішуючи  свої надважливі питання.

Чи справді вони такі важливі? – замислився хлопець, втягуючи легкий пар, начебто тютюну.

Раптом відкрилися двері на даху і хлопець здригнувся не очікуючи, що хтось крім нього, видереться на дах будівлі.

Незграбна дівчина, звалилася з драбини на дах, похапцем встала і поправила свою легеньку сукню, жовтого кольору.

- Не думав я, що зустріну тут когось живого, - сміливо сказав хлопець, протягуючи руку – Я Макс.

- Аврора. – відповіла, дівчина, все ще поправляючи свою сукню.

- Клас. – це нік в мережі?

- Це нік в паспорті –відповіла дівчина, трохи примружившись від сонця.

- Вау , твої батьки певно любителі стародавніх імен – ніяк не вгамовувався хлопець.

- «Увы и ах» - як каже моя бабуся – і тут мимо – батьки любителі серіалів.

- Не перестаєш дивувати – сказав Макс і прибрав край чолки на потилицю. – Прийшла подихати свіжим повітрям?

- Скоріше свіжим нікотином – відповіла Аврора, дістаючи з кишені запальничку.

- В якій ері ти живеш? – занепокоївся Макс, - ось спробуй айкос, - він безпечніший і приємніший у використанні. Ніякого попелу та запаху.

- О, ні, мені подобається так, а то вже геть з глузду з’їхали зі своїми електронними друзями.

- А  ти, відповідаєш своєму імені, така ж давня, як і ім’я.

- Останнє запитання і погнав я працювати, - Який в тебе нік?

- Я не зареєстрована в мережі, лише електронка, для листування з керівниками. А тепер вже йди.

Макс був спантеличений таким знайомством, він ніяк не очікував на таку зустріч.  Адже цей дах довгий час, був місцем його усамітнення та перезагрузкою власної системи, а тут таке вірусне вторгнення.

Його ніяк не покидала думка про неї. Хто вона, ким працює в компанії. Адже він знав всіх в ніки на сайті компанії, але Аврори там не було.

Можливо він просто перегрівся на сонечку і вона, лише плід його уяви?!

Ввечері, так і не знайшовши її в мережі, він піднявся 118 сходами вверх і як справжній бомж, почав вивчати територію, на наявність її недопалку.

- Що я роблю? – крутилося в його голові, але цікавість тисла на газ і він вже ніяк не міг зупинитися.

Коли всі спроби знайти хоч якісь докази її існування увінчалися фіаско, він здався, опустивши голову він помітив недопалок, фільтр якого був обгорнутий в червоний папір.

- Дивно, я таку марку не знаю, певно іномарка якась, - думав Макс, - і вже нахилився, щоб підібрати доказ, як його здуло вітром.

- Ну, що ж таке?! - обурився хлопець, сьогодні явно не мій день. 

Аврора не виходила в нього з голови всю ніч, він не міг зрозуміти, як це та , що у 21 столітті дівчина не залишила по собі шлейфу інформації. він перелопатив всі можливі соц мережі, співпадіння по імені але і тут його чекала невдача. 

Наступного дня, Макс, майже закинув свою роботу і весь звільнений час сидів на даху в очікуванні своєї таємничої Аврори.

Коли він зрозумів, що ноутбук йому не товариш в цій справі він спустився на 3 поверх де працювали рядові онлайн контент-менеджери і спробував знайти дівчину там.

Він довго стояв перед дверима, шукаючи сканер картки, але його там не було.

- Невже в них вищий рівень, ніж у мене, - думав Макс, - поки, звичайний хлопець, не відчинив двері руками, просто натиснувши на ручку.

- Так просто? - здивувався хлопець.

- А навіщо ускладнювати - відповів інший.

- Ну так, справді, це в моєму кібер світі нема дверей, а тут вони, як в моєї бабки.

Макс увійшов у велику залу, яка нагадувала вулик, столи стояли близько один від одного, а перегородки між ними нагадували соти вулика. І люди в ньому, мов бджоли, жужукали по телефонам та відбивали клавіші на ноутбуках. Де не де, чутно звуки вайбера та вотсапа.

Раптом на табло, на якому великими червоними цифрами виднівся час, замерехтіло і дзенькнуло. На табло з’явилися цифри 30 хвилин зі зворотнім відліком. І ці всі бджоли, піднялися над своїм робочим місцем і ровом вилетіли з того приміщення. Хлопець був вражений, за всі роки роботи на компанію, він ніколи не бачив, як працює відділ із зв’язків. Це справді було видовищно. Деколи потрібно підіймати очі від монітора, щоб побачити , як змінився світ навколо.

Cyberlink став його домом, коли Макс взламав їх сервер в надії отримати доступ до їх завдань, щоб влаштувати маму до них на роботу.  Маму на роботу він влаштував і сам погодився працювати у них IT-консультантом, потім плавно перейшов на посаду "хакера" - системного адміна.

- Cyberlink - корпорація гігант по всьому світу. В Україні філія, як гігантська будова на всю країну і це лише по ІТ.

Макс не повірив власним очам, коли за три дні, він знов піднявся на своє релакс місце і побачив там дівчину.

Вона була у легенькій зеленій суконці, яку розвіював вітер. Вона курила свої дивні цигарки, а біля неї на підвіконні стояли гумові жовті рукавички.

Невже, прибиральниця – проскочило в його голові. Ці гумові рукавички видавали її професію. Певно з бідної родини та без особливих талантів, раз така красуня прибирає наші приміщення. Він не знав, що їй сказати, щоб не образити, тому мовчки пройшов повз неї видавивши сухе слово : Привіт.