Щит, що не любив брехні

У стародавньому Чернігові, де вулиці пахли медом і димом, жив коваль на ім’я Трохим. Він був не просто майстром — він був слухачем металу. Коли інші били молотом, він ніби розмовляв із залізом: питав, чи воно хоче бути мечем, підковою чи замком.
Одного дня, коли небо було особливо синє, а вітер приносив неспокій, Трохим вирішив викувати щось незвичайне. Не для бою, не для слави — а для правди.
— Люди багато говорять, — сказав він, — але не завжди те, що треба.
І він викував щит, круглий, з срібним обідком і серцем із чистого заліза. Але головне — він вставив у нього струну з гірського металу, яка дзвеніла, коли поруч звучала неправда.
Дзвін правди
Коли щит був готовий, Трохим пішов до князя Чернігова — мудрого, але втомленого від суперечок. Люди щодня приходили до нього: «Це моє поле!» — «Ні, моє!» — «Він вкрав!» — «Я не крав!» І князь не знав, кому вірити.
Трохим поклав щит перед ним і сказав:
— Цей щит не любить брехні. Якщо хтось збреше — він задзвенить.
Князь усміхнувся, не повірив, але вирішив спробувати.
— Добре, — сказав він. — Хай буде суд.
Перше випробування
Наступного дня прийшли два брати, що сперечались за яблуню. Один казав, що посадив її, другий — що доглядав. Князь мовчки поставив щит між ними.
— Говоріть, — сказав він.
Перший брат сказав: «Я посадив її сам, без допомоги!» — і щит дзенькнув, тонко, але чітко.
Другий брат сказав: «Я поливав її щодня, навіть уночі!» — і щит мовчав.
Князь усміхнувся. Вперше за довгий час він відчув спокій.
Щит стає легендою
З того часу щит став частиною суду. Люди боялися брехати — не через покарання, а через дзвін, який чув увесь Чернігів. Діти гралися, уявляючи себе суддями з щитом. Купці стали чеснішими. Навіть птахи, кажуть, співали правдивіше.
А щит — мовчав, коли все було добре. І дзвенів — коли щось ішло не так.
Пригода з хитрим гостем
Одного разу до міста прийшов чужинець. Він був ввічливий, усміхнений, і казав, що хоче подарувати князю золото. Але щит — дзвенів, навіть коли той мовчав.
Князь запитав:
— Чому щит дзвенить, якщо ти нічого не сказав?
Чужинець знітився. І тоді зізнався: він хотів підкупити князя, щоб отримати дозвіл на торгівлю з обманом.
Князь не розгнівався. Він просто сказав:
— У Чернігові навіть тиша має бути чесною.
Пам’ять щита
Коли Трохим постарів, він сказав:
— Я не викував зброю. Я викував слух.
І щит залишився в княжому дворі — не як прикраса, а як нагадування, що правда — це не завжди гучне слово. Іноді це просто дзвін, що не дає забути, хто ти є.