Місяць над Черніговом, який співає

У Чернігові, де Лаврські вежі дихають тисячолітнім повітрям, кожна ніч народжується не з тиші, а з пісні Місяця.

Цей Місяць — не небесне тіло, а стародавній сторож, що тримає балади минулого. Коли місто засинає, він опускається нижче, і його срібне світло починає вібрувати, як струна бандури.

Пісня змінюється щоніч:

• Інколи це баллада про князя Ігоря, що залишив своє серце серед тіней собору.
• Інколи — про жінку, яка вела дітей через катакомби 1941-го року, вчитуючи у темряву молитву.
• А одного вечора Місяць заспівав пісню про майстра-гравера, який вирізьбив на монеті карту втраченої частини міста — і ніхто не знав, звідки він узяв ті знання.

Мешканці міста помітили, що після кожної такої ночі їм сняться не сни, а спогади, які вони не переживали. Один хлопчик бачив себе серед захисників Дитинця, хоча народився у XXI столітті. Жінка, яка ніколи не співала, прокинулась із голосом баладної лірниці.

Іноді люди боялися: а що, як Місяць заспіває щось, що не можна витримати? Але бабуся, що мала крамницю зі старими листівками, сказала:
— Якщо пісня лунає, значить, її досі хтось пам’ятає.

Тоді у місті створили Клуб Слухачів Місяця. Щоночі хтось сидів біля Дитинця й записував мотив, який лунав. Згодом ці записи стали основою Чернігівського Архіву Несказаного, і він тепер зберігається поряд із бібліотекою, що дивиться на той самий Місяць.