Дерево бажань

Прокинувшись з самого ранку Оксанка очікувала дива, хоч маленького, бо сьогодні ж у неї День Народження. А ще літо, канікули і вона в селі у бабусі. 

Але коли вже помалювала, послухала музику, вона зрозуміла, що ще трошки й позеленіє від суму.

- Що ж робити? – від самотності Оксана вже почала розмовляти сама з собою, а у відповідь на питання в голову забрела лише одна думка, що й саму її здивувала: «А, може, позамітати у дворі? Бабуся з базару прийде і зрадіє, що чисто, бо ввечері гості прийдуть і тато з мамою приїдуть з роботи». 

Але іншої думки не було та й мама вчора на щось таке натякала, тож діставши з сарая мітлу, вона відчула себе дуже відповідальною людиною. І раптом почула що... у садку тріснула гілка.

«Невже там хтось є?!» – прибігла думка з великими вухами, як у зайчика, нашорошила вушка і Оксана, тому й пішла перевіряти.

Треба ж і садок добре оглянути, по деревах полазити та розвідати всі дірки у паркані. Так, про всяк випадок.

- Вирішено! - вигукнула дівчинка. - Вирушаю на розвідку у садок! Треба ж розповідати хто там завівся. 

Доріжка, що вимощена камінчиками, так і проситься під ноги. Стриб- стриб з камінчика на камінчик і зліва груша лимонка, її так називають через те, що її плоди схожі кольором на лимон такі ж жовті. Далі, справа черешня, а зліва слива, а попереду цілісінькі зарості малини. От де можна сховатися, але перш за все дівчинка вирішила пошукати біля старої великої яблуні, бо це була не просто яблуня, а Дерево Бажань. 

Так його колись назвала бабуся, вона казала: "Коли тобі чогось дуже забажається чи просто сумно буде, прийди сюди і розкажи своє бажання і воно обов'язково здійсниться, і сум пройде сам собою, а біда з вітром розвіється." Оксана обійняла дерево і пожалілася, як їй сумно і, що друзів тут у неї не має.  А яблуня, ніби почула її, захитала гілочками. І дійсно, якось легше дівчинці стало й веселіше. Тож, завзятіше почала вона придивлятися і шукати хто б міг шуміти у її садку. І біля самого паркана у траві дівчинка знайшла заколку для волосся. «А може, це чарівна річ? Бо звідки ж вона тут взялась? Треба перевірити. Що ж вона робить? Може, якщо її одягнути, то стаєш красивішою!» – пристрибали до Оксани веселі різнокольорові думки.

Вона миттю приміряла знахідку. І побігла до великого дзеркала, що в будинку. Покрутилась біля нього красиво, але нічого надзвичайного. От якби ж це була така річ, що одягнув і забажав, наприклад, щоб двір був чистий раз, і все готово. І не треба пилюку підіймати. А раптом подіє? Для кращого результату Оксанка, вертячись перед дзеркалом, повторила тричі й голосно:

- Щоб подвір’я було чисте! Щоб подвір’я було чисте!! Щоб подвір’я було чисте!!!

    Коли ж вийшла на двір, то побачила, що дійсно двір почистили, бо мітла зникла.

- Оце так дивина, – прошепотіла дівча. – Куди ж вона поділася? Стояла ж біля дверей!

Довелось пошукати навколо, але мітли ніде не було. Невже диво? Тільки щось не так з цією заколкою, чому вона все якось не так робить?

- Так, мітла зникла, отже заколка чарівна, – почала вона розмірковувати в голос. – І раптом почула смішок. «Хтось мене розігрує, нічого зараз дізнаємось хто» – вирішила Оксанка, забігла до кухні та взяла велику залізну миску.

- Що ж треба перевірити, – сказала вона якомога голосніше. – Хочу, щоб ця миска була повна яблук.

Але нічого не трапилось. 

- Що ж добре, повторимо, я скажу своє бажання і сховаюсь у будинок, – прокричала дівчинка.

Залишила миску, голосно сказала своє бажання і сховалась в домі. Аж тут мама подзвонила, довідатись, як у неї справи. Дівчинка сказала, що все добре, тільки мітли десь зникають. На що матуся сказала: «Не вигадуй!».

«Вигадаєш тут. Воно якось саме вигадується, без моєї допомоги...» – зітхнула дівчинка.

Коли Оксана вийшла на двір, то побачила що миски не має, а на столі лежить один маленький помідорчик з кумедним носиком.

- Дякую! – пробурмотіла вона. 

Про всяк випадок Оксана зняла заколку, досить з неї зниклих мітли та миски. І голосно крикнула у садок: «А ну віддай мої речі!»

- А ти мої! – відгукнувся тоненький голосок.

Дівчинка щодуху побігла до паркану, туди звідки почула голос, але там було порожньо. Відійшла назад на кілька кроків і сказала:

- Цікаво, а хто ж це тут у нас завівся. Мабуть їжачок?

- Чому їжачок? – спитав голосок. 

- А хто ж тоді? Невже Лисичка?

- Не вгадала. А я знаю, що тебе Оксанкою звуть.

- Ні, так не годиться, давай вилазь, будемо знайомитись.

У паркані відхилилася доволі широка дошка і звідти показався кумедний жовтий капелюшок з білими кісками. А потім мітла і миска.

- Мене Соня звуть.

- Тримай свою чарівну річ, – сказала Оксана, віддаючи заколку.

-Чарівну? А ти звідки знаєш? – недовірливо спитала дівчинка, не поспішаючи її забирати.

- Звісно чарівну, бо по-перше, з її допомогою ми з тобою познайомились, а без тебе мені було ой, як сумно. А по-друге, коли її одягаєш, в тебе виходить все, що ти починаєш робити.