Загублений сон

1  Що робити, коли сон загубився?

Укладала матуся свою донечку Марічку спати. Вже і казку читала і колискової співала, але нічого в неї не виходило. Дівчинка ніяк не могла заснути. І тоді матуся сказала, що, мабуть, сон її донечки загубився десь у країні Сновидінь.

Дівчинка зацікавилась:

- Як це загубився? Що це за країна? Як туди потрапити? – питання посипалися з неї, як насiння з соняха.

- У цiй країні Сновидінь дива трапляються щомиті, – продовжила розповідь матуся. – Щоб потрапити до неї, треба лише дочекатися ночі, побажати всім надобраніч, залізти у ліжечко, заплющити очі і заснути. Але не просто заснути, а подумати про цю країну та про її мешканців. І хтось із них обов’язково проведе тебе до цієї чарівної місцини. А мешканці там колоритні.

- Які? – прошепотіло дівча.

- Наприклад, Кіт Муркотун – От хто точно не відмовиться тобі допомогти. Тільки-но почуєш його лагідне муркотіння, знай – за хвилинку з’явиться і він сам. Посміхнеться в свої вуса, вигне спинку, мигне оком, потім хвостиком крутне, й за собою поведе по стежкам незнаним, крізь ліси, крізь гори та долини. 

Залізла Марічка під ковдру, чує – муркоче:

    Я – Кіт Муркотун,

Полосатий вусань,

Знаю багато я колисань.

Казочки розповідаю

І смішні вірші читаю,

А у вільну пору

Стережу мишину нору.

Потім і його побачила, все як мама казала. Пішла за ним слідом і опинилася в якомусь лісі. Сонечко сяє, пташки співають.

Ось, ми і в країні Сновидінь, Марічка, – промуркотів кiт. – У 

вас зараз ніч, а у нас, як бачиш, день.

А звідки ти знаєш, як мене звуть? – спитала дівчинка.

Я все знаю, – якось загадково відповів той.

А що тут є цікавого?

Багато чого. Ось, бачиш, цей величезний камінь, що стоїть на 

роздоріжжі, – кiт підійшов та потерся об нього спиною.

Камінь як камінь, – сказала дівчинка, оглянувши той з усіх боків. – 

Лежить тут собі, нікому не заважає, нічого не робить. Що ж тут такого?

І раптом, вона розгледіла на камені обличчя: брови, очі, ніс, рот. Очі кліпнули, брови насупились, навіть ніс якось дивно ворухнувся. Камінь заговорив:

А от і ні! Я тут не просто так. Зараз усі кличуть мене Камінь Горович, а

взагалі-то звуть мене Вершина. Бо був колись я вершиною самої високої гори та своїми плечами підпирав небо, бачив все навколо як на долоні. Але одного разу, стався страшенний землетрус, наче нашу матінку Землю хтось почав лоскотати. Та так сильно, що мені здалось, що вона почала хитатися і навіть підстрибувати. А вже гриміла так, що я після всього цього, скотився вниз і от тепер стою тут, вказую шлях, кому куди треба.

А мене і звуть і кличуть Марічкою. Вперше бачу такий красномовний 

камінь, – поділилось дівча своїми думками.

-    Так, у нас тут і не таке буває! – похвалився Камінь. – Кожному є що сказати, треба тільки захотіти почути та прислухатись. А тобі я можу запропонувати три стежки. Обирай.

Іти треба туди, куди ти хочеш потрапити. І тільки туди, – порадив

Муркотун.

А якщо я не знаю, куди хочу? – спитало дівча.

Тоді обирай будь-яку стежку!

А як обирати?

Ой, ну всьому тебе вчити треба. В такому випадку допоможе 

рахувалочка повторюй за мною:

Один – це ти,

Два – це ти і я,

Три – разом краще йти

Чотири, п’ять –

Який шлях обрать?

Шість, сім –

Щоб добре було всім.

Вліво, вправо чи вперед –

Як дізнатись наперед?

Де загубиш, де знайдеш,

Де голівоньку складеш?

Дев’ять, десять!

Заплющ очі,

Навколо себе повернись.

Куди рукою махнеш – 

Туди ногами і підеш.

Навіщо ж тоді рахувати, якщо все одно, куди тикнеш, туди підеш? – 

пробурмотів Камінь Горович.

Нічого ти не розумієш! Так веселіше! – відповів йому кіт, і додав: 

Бувай, дівчинко Марічка, щасти тобі! 

Я тебе провів, діло своє зробив, – і зник, тільки його і бачили.

2 Ще одне знайомство і не останнє

Тож довелось дівчинці іти стежинкою, що веде наліво, бо чомусь туди 

вказав її вказівний палець. Йшла собі, йшла, а потім як згадає, що вона ж хотіла сон свій знайти. «От і маєш собі, ні Кота, ні Каменя, ні з ким поговорити, ні в кого поради спитати, де мій сон шукати» – подумала вона і сама здивувалась, що у неї віршик вийшов.

Раптом чує хтось ридма ридає, та так жілісно. Дивиться річечка тече, а на