Частина 10. Напад з чужого Притулку

Прокинувся від незвичного звуку, подібного на гарчання. Лілія безстрашно вийшла з куреня. Гарчання припинилося. Опинившись зовні, я побачив звіра, який чимось нагадував нашого вовка. Він повільно віддалявся, постійно озираючись. Зрозуміло, що він веде нас за собою. Застосовуючи левітацію, ми пішли за звіром. Побачивши, що ми послідували за ним, різко збільшив швидкість.

Незабаром він мчав з максимальною для нього швидкістю, хоча періодично оглядався, перевіряючи, чи ми не відстаємо. Несподівано він різко зупинився, потім почав кружляти довкола величезної глибокої ями. На дні лежала самка, яка ось-ось мала розродитися. Ліліт за допомогою телекінезу підняла її та попрямувала знову до куреня, притримуючи звіра телекінезом на відстані від себе. "Вовк", побачивши таке незвичайне переміщення своєї подруги, спочатку невдоволено загарчав, потім помчав слідом.

Дівчина не просто переміщала вагітну самку, а й якимось чином її заспокоювала, бо та навіть не намагалася чинити опір, лише важко дихала. Звісно швидкість, з якою Ліліт «транспортувала» звіра, виявилася набагато вищою, ніж швидкість вовка. Миттєво телепортувати вовчицю вона не ризикнула, щоб не вбити майбутніх малюків. Все ж я не міг зрозуміти, навіщо вона тягне звіра до нас, проте дипломатично мовчав.

Коли, ледве переводячи подих, самець добіг, його подруга вже облизувала малюків, які з'явилися так швидко з допомогою Лілії. Я вже повернувся зі здобиччю. Поклав перед ними кілька тушок невеликих звірят. Вовчиця почала жадібно їсти, а вовк, поклавши по-собачому голову на передні лапи, уважно спостерігав за нею. Лише коли вона наситилася, теж взявся за їжу.

Потім він по-господарськи кілька разів обійшов наш курінь і почав неподалік рити нору. Після цього вони вдвох перетягли туди малят. Невдовзі з нори виглядала лише задоволена морда самця. Його не злякав навіть вигляд багаття, яке ми розпалили, щоб приготувати собі сніданок. Побачивши, що Лілія поклала поряд з собою кістку без м'яса, самець безстрашно підійшов і зупинився, ніби запитуючи дозволу. Дівчина, не торкаючись кістки, пересунула її до звіра, той глянув на Ліліт, ніби дякував і відніс подрузі. Такою самою церемонією, він забрав і ту кістку, яку я обгризав. Вони вдвох влаштували такий хрускіт кісток, які кришилися під потужними щелепами, що чути було напевно на кілометр.

Несподівано вони припинили гризти, вишкірили ікла, шерсть на загривках піднялася, а за мить «проявилася» Арель та здивовано подивилася на звірів. Самець обережно наблизився, весь час шумно втягуючи носом повітря, повільно обійшов кілька разів навколо Матінки і спокійно потрусив до свого лігва.
— Ви вирішили приручити цю пару? Але ж самка щойно окотилася, — раптом вона замовкла, потім глянула на Ліліт, — вирішила допомогти? Чому?

— Самець привів нас до неї. Вона впала в яму і не могла самостійно вибратися. Адже я теж мама. Як я могла залишити помирати безпорадну істоту?
— Похвально. Значить численні вбивства у складі бойової команди не витравили материнського інстинкту. До речі, добре, що ти лише допомогла народитися нащадкам, а не почала підкоряти, чи інакше, приручати. Цей вид звірів не визнає підпорядкування. У той же час ви отримали найпотужніший захист вашої території від місцевих злодюжок. А ці звірі без вашого дозволу нічого не візьмуть та й іншим не дозволять.

— Матінко Арель, ви чимось дуже стурбовані, — перебив я її.
— Так, Шамане. Ти, як завжди, маєш рацію. Лише завдяки тому, що ви перебуваєте у минулому, я змогла метнутися до вас, щоб попередити, що всі завдання щодо Боса Волоха скасовуються. Я ж повернуся точно в ту мить, коли урвала до вас. Не знаю, чи залишуся живою, тому й попередила вас. Повертайтесь у свій світ.

— Арель, ми можемо вам допомогти!
— Ні, не потрібно. Я не хочу вами ризикувати заради своєї безпеки, адже у ваше навчання вкладено дуже багато сил іншими Верховними.
— Якщо так ставиться питання, то я відмовляюся вам підкорятися і буду битися разом з вами до останнього подиху. Ви не маєте права заборонити мені!
— Шамане, я теж з вами!

Арель не чекала бунту. Вона розгубилася.
— Матінко, якщо стільки сил було вкладено, то це навчання треба перевіряти у справжніх боях, а не у тренувальних. Розповідайте, що за небезпека.
— Ні! Я не маю жодного права використовувати вас у своїх корисливих цілях!
— Гаразд. Хто атакує? Духи чи інші форми життя?
— Йде потужна атака Духів із Притулку Боса Матена. Це той притулок, вихідцем з якого є наш Бос. Припускаю, що війська виявляться не лише чужинцями, а й від нашого Боса. Хоча я не можу зрозуміти, чому вони вирішили атакувати саме мій світ. Ймовірно, наш Бос попросив допомогу у Матена, щоб повністю знищити все розумне в моєму світі.

— Арель, я пропоную наступний план дій. Повертаємося разом якраз точно в той момент, коли ви урвали до нас. Ще в дорозі ми перетворюємося на Енергіків і починаємо паралізуючу мелодію. Саме паралізуючу, а не вбивчу, бо там, ймовірно, вже знаходяться ваші війська (Арель лише згідно кивнула). Потім треба забрати з поля бою ваших бійців. Лише після цього вирішувати, що робити з агресорами. Якщо ж у нас нічого не вийде, ви примусово нас висмикуєте з бою, переміщаючи додому.

— Шамане, на жаль. Якщо станеться осічка, то я не в змозі вас примусово перемістити. Магічною силою я вас наділила такою самою, як і у самої. Але вас накачували силою й інші Верховні. Тому загалом кожен з вас має значно більшу силу, ніж я. Примусово перемістити можна лише того, хто слабший.
— У такому разі не гаємо часу!
 Арель лише з тугою подивилася на нас.
— Вперед!

Ми рвонулися слідом, починаючи випромінювати змінне гравітаційне поле, промодульоване мелодією, яка паралізує. Звісно максимальної потужності. На момент нашої появи бій ще тільки починався. Від впливу мелодії завмерли всі: і свої, і чужі. Навіть Ханг, не кажучи вже про його охорону. А ворожі війська продовжували прибувати. Хоча варто було їм з'явитися, як вони завмирали.

Можливо ми випадково так розташувалися. Але ми з'явилися серед захисників і знаходилися на невеликій відстані один від одного, утворюючи рівносторонній трикутник. Це дозволяло нам випромінювати гравітаційні хвилі не на всі 360 градусів, а трьома секторами, що не перетинаються. Такий метод дозволяв кожному майже втричі збільшити потужність випромінювання. Ось тільки вид простору навколо нас мене бентежив. Ніби один зі швидкісних. Водночас на жодного не схоже. Чимось він нагадував зетку без постійного сверблячого дзвону.

Такої кількості військ мені ще не доводилося бачити. Нарешті перестали з'являтися нові армії Духів. Ми поступово почали зменшувати потужність. При цьому уважно стежили, чи хтось не ворухнеться.
Здавалося, що довкола нас не залишилося нікого живого. Хоча Духи не померли, а лише паралізовані.

— Арель, терміново приберіть своїх бійців. В даному випадку помічники з нас погані. Можемо або не помітити саме ваших, або прихопити чужинця.
Матінка спритно «прибирала» з поля бою своїх. Несподівано з'явилося ще дві армії чужинців, що «запізнилися». Вона не стала відволікатися на них. А ті, навіть не зрозумівши, що трапилося, завмерли від сильних змінних гравітаційних полів, створених мною та Лілією. Ось так за одну мить багатомільярдні армії виявилися небоєздатними. Лише зараз до нас почало доходити, яку грізну зброю ми використали. Зброя Богів. Інакше її не назвеш.

— Все! Наших бійців тут не залишилося.
— Треба прихопити бодай кілька бранців.
— Шамане, ти навіть про це згадав. Наразі відберу в полон командирів ворожих армій. Потім попрошу вас залишитися на сторожі, а я підгоню максимум кріогенників. Паралізованих ворогів, що залишилися, потрібно знищити.

Несподівано Ліліт смикнулася і моментально перед нею опинилося п'ять Духів, ув'язнених у вогняні сфери, і п'ять істот небаченої форми життя, теж у таких же пастках, з яких неможливо надіслати жодного повідомлення.
— Це спостерігачі, — з інтонацією винної пояснила вона, — їх зачепило нашою зброєю. Але вони знаходилися на такій відстані, що лише виявились тимчасово знерухомлені. Чому вони не надіслали сигналів тривоги, не знаю. З'ясуємо пізніше.

Арель з подякою глянула на Ліліт і зникла. Незабаром вона з'явилася з численним флотом. На кожному кораблі знаходилося по три резервних джерел енергії. Оточивши нерухомих чужинців, кораблі почали стискати фізичні тіла паралізованих Духів за допомогою гравітаційки до стану нейтронки. Незабаром я помітив між основними кораблями невеликі кораблики. Виявилося, що це спеціальні вантажівки. Там були запасні заряджені джерела живлення. Передбачливо, нічого не скажеш.

Вже на кожному з кораблів замінили разів по п'ятдесят джерела, як на багатьох кріогенниках від перегріву почали відмовляти гравітаційні резонатори. Такий величезний флот кораблів міг легко знищити одним єдиним залпом багатомільярдну армію Духів. Скільки в цьому випадку таких армій вони перетворили на нейтронку, одному Богові відомо. Проте коли вони завершили свою важку роботу, працездатних кріогенників залишалося трохи більше половини. Арель відправила кораблі, а мені щось не давало спокою. Наблизившись до цих нейтронних шматочків, я майже запанікував.
— Ліліє, Арель! Терміново на безпечну дистанцію!

Обидві зникли (телепортувалися), почувши мій тривожний вигук. А я на всю потужність запустив убивчу, смертельну мелодію. Справа в тому, що потужні Духи виявилися стиснуті до нейтронки, але не знищені. Звісно, слабших це вбило б. У цьому ж випадку ворожі армії складалися з Духів, сила яких могла зрівнятися з Верховними. Якщо їх залишити в такому стані, то з часом вони відійдуть від паралічу та повернуться до життя. Ось і довелося використати мелодію, вбивчу для Духів. Тому відіслав подалі Арель і Ліліт (як не крути, вони все ж таки Духи). Довго грати цю мелодію не довелося. Відчуття живої енергії зникло. Припинив грати та уважно перевірив. Живих нікого не залишилося.

— Небезпеки немає. Можна повертатись.
— Навіщо ти змусив нас покинути поле бою? — Нетерпляче поцікавилася Лілія.
— Щоб не ризикувати вами. Ви ж Духи. Більшість ворогів мали таку силу, що через деякий час, могли оклигати від паралічу. А стиснення фізичного тіла Духа не означає, що його знищено. От і довелося зіграти їм заупокійну.

— Шамане, дякую. Адже ми справді не відпрацьовували імунітет від убивчої мелодії. На жаль, ми ще повністю не вивчили можливості цієї зброї. А тепер попрошу допомоги ще в одній справі. Ми вплинули потрійною силою для паралічу. Щоб таку дію нейтралізувати для своїх бійців, моєї сили замало. Хоча вистачило б на невелику кількість (якщо сконцентрувати в одному місці). Але це дуже довго і не вдасться за один раз.
— Арель, не бачу проблем. Хоча, перш ніж зайнятися «воскресінням» бійців, я прибрав би сліди бою. Все ж таки мені незрозуміло, де ми знаходимося. Зірок немає. На жодний зі швидкісних просторів не схоже.

— Це черка (сленг). По-іншому, чотирнадцятимірний простір. Як ти збираєшся прибирати сліди?
— Потрібно все, що залишилося від ворогів прибрати звідси. Для цього всі шматочки нейтронки спресувати та викинути в інше місце.
— Як спресувати? Це ж нейтронка.

— Ось так, — почав телекінезом збирати разом шматочки нейтронки та ліпити з них «сніжку». Хоча їх виявилося так багато, що я зміг захопити не більше третини. Лілія, зрозумівши, чим я зайнявся, взялася за виготовлення ще однієї такої сніжки, яка не поступається за вагою пульсару (нейтронної зірки). Окремо маси наших «сніжок» недостатньо для утворення чорної дірки, але якщо зібрати в одне місце все, що залишилося від ворожих Духів, цілком вистачило б.

— Телекінез? — поцікавилася Арель і, отримавши підтвердження, почала збирати частину, що залишилася. Спочатку в неї це виходило дуже погано, але поступово вона зрозуміла, як для цього потрібно користуватися телекінезом. Прекрасно володіючи цією навичкою, їй не доводилося займатися такою фігнею. Поки вона закінчувала ліпити свою «сніжку», ми з Ліліт почали дуріти. Метали одне в одного те, що зліпили. Набагато пізніше я зрозумів незвичність такого метання.

Якщо уявити зірку масою в тисячі разів більшою за Сонце і «кидати» один в одного такими зірками. Чи міг я таке уявити, поки жив та мешкав на Землі у двадцять першому столітті? Нізащо. Це було б вище за моє розуміння. Навіть тоді, коли ми з величезними труднощами за допомогою гравітаційних генераторів тисяч найпотужніших кораблів змінювали траєкторію космічної мандрівниці, не міг уявити, що в майбутньому буцатиму пульсара, як воланчик. І це, не прикладаючи фізичну силу, лише ментальну. І ще залишався незрозумілий момент. Сила тяжіння таких зірок (пульсарів) є колосальною. Варто наблизитися кораблю і аля-улю. Вирватися не зможе жоден. А ми майже не відчували цього смертельного тяжіння.

— Перестаньте! Як діти! — невдоволено вигукнула Арель, закінчивши ліпити третю «сніжку», — їх треба закинути до Притулку Боса Ваахара. Матен та Ваахар не лише союзники, а й друзі протягом сотень тисячоліть. От і нехай виясняють, як залишки армій опинилися на території союзника. Хоча, щоб ще більше заплутати шукачів, це треба зробити не з цього місця. Не відставайте.

Арель, прихопивши свою «сніжку», метнулась цим незнайомим простором. Ми слідом. Втім, поводилася вона дуже дивно. Перемістилася до іншої точки простору. Довго кружляла майже на одному місці. Потім ми опинилися на нових корах. Знову кружляння. Таким чином ми побували у десятці місць черки. Зрештою, вона наказала.
— Стежте, як я метну. Зробіть так само і моментально за мною.

Вона кинула свою «сніжку». Ми зробили те саме. Хоча, перш ніж втекти з цього місця, встиг помітити, що зникла спочатку «сніжка» Арелі, а потім і наші (вони зникли з цього багатовимірного простору і потрапили до дванадцятимірки). Знову почалися переміщення цим простором з численними зупинками. На ці переміщення ми витратили не менше енергії, ніж на знищення численних ворогів.

Згодом Арель пояснила, що черка є спільним простором для всього Кога (для всіх, відомих їй, Притулків). Це чимось нагадує зетку для Всесвіту тривимірки. Кружляючи на одному місці, вона у вигляді Духа-чужинця залишала свої сліди над Притулками, з якими Матен у дружніх відносинах. Тому шукачі, які спробують з'ясувати, звідки потрапили залишки бійців Матена на територію Ваахара, насамперед навідаються до своїх союзників. А те, що нейтронка з Притулку Боса Матена чи іншого союзника, вони визначать моментально. Адже матерія Притулків відрізняється.

— От і нехай розуміються між собою. Хоча вони легко з'ясують, що атака планувалася на один із світів нашого Притулку. Крім того, виявлять у наших «сніжках» і залишки Духів нашого Притулку. Але жодного з мого світу, а лише ті, яких посилав Бос. За загибель таких величезних та потужних армій, йому не поздоровиться. Йому ніхто не повірить, що він надсилав підкріплення, а не сам знищив їх за допомогою своїх бійців. Або ж заманив у засідку.

— Матінко, ви багато чого навчилися, поки особисто командували військами свого світу. Я схиляюся перед вами.
— Шамане, годі мені співати дифірамби. У нас ще дві термінові та незавершені справи: «оживити» наших бійців і Ханга теж. Після цього розібратися з бранцями.

— А де чужинці? — миттєво поцікавився Ханг, тільки-но повернувся до можливості рухатися.
— Вважай, що їх ніколи не було. І доведи це все усім нашим бійцям. А взагалі-то не потрібно. Я сама це зроблю.
— Воїни! Величезна всім подяка за чудове відпрацювання навчальної тривоги. На жаль, деякі з бійців виявились не підготовлені належним чином і загинули. А зараз попрошу всіх повернутися до місць своїх дислокацій. Пильності не втрачайте. Ворог може атакувати будь-якої миті. По місцях! — після наказу Арель численна армія Духів «розчинилася».

— За мною! — пролунав новий наказ Арель. Я, Ліліт та Ханг метнулися за нею. Ми опинилися там, куди вона зібрала бранців. Я відчув, що врізався в щось невидиме, яке зпружинило і відкинуло мене на пристойну відстань.
— Шамане, обережніше. Не могла ж я їх просто так залишити. Усі бранці перебувають під загальною магічною пасткою.

— Ну, ніфіга собі! — не втримався я від вигуку, коли Матінка прибрала свою магію. Полонених виявилося понад десять тисяч. Притому кожен мав колосальну силу.
— Зараз необхідно вчотирьох виявити, висмикнути та знищити маячки у кожного полоненого.
— Матінко, не згоден! — Арель невдоволено втупилась у мене, — для чого тоді потрібні були ті шпигунські пристрасті зі стрибками по всій черці?
— Шамане, що тобі знову не до вподоби? — Вона не приховувала роздратування.

— А те, що ворожі шукачі залишковим слідом маячків з’являться тут. Необхідно ці жучки зібрати всі разом та відправити за нашими «сніжками». І не просто відправити, а разом із вибуховим пристроєм, який має вибухнути не десь, а саме у Притулку Ваахара. Ми з Герою колись так намагалися замаскувати свої сліди.

— Ідея зрозуміла. Милий, — звернулася вона до Ханга, — ми витратили занадто багато сил. Доведеться тобі з черки викинути в дванадцятимірку Притулку Маахара бокс з усіма маячками по цих корах (вона продиктувала Гангу сорокадвозначні координати). Але тільки після десятка хибних стрибків по Когу. Потім повернешся до планети, де я поселила Ліліт та Шамана. Їхній час у минулому тобі відомий. І бажано це провернути, якнайшвидше, щоб енергія маячків не встигла вичерпатися до моменту вибуху.
— Зрозумів.

Швидкість, з якою ми виявляли та висмикували з паралізованих бранців маячки, виявилася неймовірною. Незабаром Ханг зник, прихопивши бокс, у якому були маячки, а також вибуховий пристрій. А ми з паралізованими бранцями телепортувалися на «нашу» планету. Матінка відразу ж накрила їх найпотужнішою вуаллю неуважності та створила захист над ними від проникнення будь-яких сигналів. Наші «вовки», з вишкіреними іклами, покружляли навколо нерухомих Духів і посідали біля них, ніби на варті. Їм було пофіг на будь-які захисти та вуалі.

— Я запрошую сюди Верховних, — поінформувала Арель. За кілька хвилин ми вітали Діда, Сома, Сенсея та Мавра. Ще за мить з'явився Ханг.
— Союзники! — загадковим голосом промовила Арель, — хоча ні. Союзники – неправильно та грубо. Друзі! Маємо перший результат бойового застосування ваших сил та знань. На мій світ здійснено атаку з Притулку Матена. Представник його цивілізації зараз керує нашим Притулком. Нам вдалося не лише знищити численні армії, а й захопити величезну кількість полонених. Продемонструвати сам бій зараз вам не можу з метою вашої безпеки. Бо ви не маєте імунітету проти зброї, яку ми застосовували для знищення агресора.

— Флейта? — нетерпляче перебив Дід.
— Не знаю, як вона називається, але я ще й досі повністю не відійшов від її впливу, — похмуро промовив Ханг.
— Неважливо, як вона називається, але вам кожному доведеться довго й наполегливо набувати імунітету. Робити це потрібно в минулому. Точно таким же імунітетом мають володіти ваші Стражі та найближча охорона. А решта на ваш розсуд. Лише після набуття імунітету ви зможете переглянути цей бій. Але це потім. А зараз я вас запросила для того, щоб ви отримали додаткову силу та знання від бранців. Крім того, ми з вами подивимося знімки пам'яті кожного, щоб дізнатися не тільки те, чому вони атакували мій світ, а й хто призвідник цієї підлої операції.

— Арель, ви уявили себе всесильною, знищивши невелику армію з іншого Притулку. І що це за така зброя, проти якої ми не зможемо протистояти? Щось ви темните, — обурився Сенсей.
— Шамане, повесели Верховних.
— Матінко Арель, я не можу застосовувати цю зброю до свого Верховного.
— Шамане, не бунтуй, а беззаперечно виконуй те, що тобі наказує господиня цього світу. За мене не хвилюйся, — з усмішкою сказав Дід.

У моїх руках моментально виявилася багатоствольна флейта. Я лише зібрався грати, як відчув величезний непереборний жах. Виходив він від Сенсея та Сома, (ймовірно Мавр не знав нічого про неї). Відразу ж Ханг, Сенсей, Сом та Грім почали люто танцювати. Дід та Арель лише з усмішками спостерігали. Тільки Матінка повернулася до мене, я припинив гру.
— Шамане, звідки в тебе ця зброя? — ледве переводячи подих, поцікавився Вчитель і підозріло подивився на Діда, хоча своє запитання, чому той не танцював, так і не озвучив.

— Сенсею, — замість мене відповіла Арель, — щодо зброї та її дії ми обговоримо пізніше. А зараз здобуття сили та знань бранців, а також знімки пам'яті.
— Не бачу сенсу в отриманні сил, — заперечив Сенсей.
— Я не наполягаю. Пропоную всім отримати її від одного бранця. Якщо після цього будете вважати, що сенсу немає марнувати час, значить обмежимося одним, а знімки зробимо та подивимося на максимальній швидкості.

Усі погодились з пропозицією Арель. Вона, не сходячи зі свого місця, висмикнула до себе одного з полонених та накинула на нього вогняні кайдани. Поглянула на Ліліт, полонені, які залишились залишилися, миттєво виявилися накриті силовим полем кремніків, з-під якого не проникали ніякі сигнали. Так само напівсферою, тільки набагато більшого розміру, Лілія накрила і нас усіх. Варто було Матінці лише повернути голову в мій бік, залунала флейта. Цього разу я грав мелодію, яка відновлює.

Бранець різко підхопився, але я не почув ні звуку, ні телепатичного крику, хоча по ньому було ясно, що кричить на всю іванівську. Нам з Ліліт було важко утримувати бранця. Силу він мав неймовірну. Діючи поодинці, ні я, ні Ліліт не змогли б впевнено утримувати його у покорі. Несподівано він під наказом Арель (до речі, якого ми не чули) заспокоївся і пішла передача сили та знань. Коли і як Арель змушувала його до передачі, ми навіть не відчули. Тільки пізніше я дізнався, що її чув не лише бранець, а й Сом із Сенсеєм.

Вся справа в тому, що ми не мали жодних знань з чужого Притулку. Все вийшло майже так, як колись у випадку отримання сили від чужинців з ворожого світу. Тоді нам допоміг Страж. А зараз багатьма знаннями володіла Арель, Сом і Вчитель. Навіть для Діда ці знання виявилися невідомими. Якщо існували величезні відмінності між Духами різних світів, то відмінності між Духами різних Притулків виявилися ще більшими.

Лише одне мені залишалося незрозумілим. Ми раніше переглядали пам'ять одного з представників чужого Притулку (покійний імператор), і ми чудово все розуміли. Чому цього бранця ми спочатку не могли зрозуміти? Він виявився зовсім з іншого Притулку (союзник ворога). Лише за добу безперервного потужного потоку сили та знань мені ставало дещо зрозумілим. Бранець виявився за силою навіть більш потужнішим, ніж Грім. Незважаючи на те, що потік сили виявився колосальної потужності, передача затяглася на тривалий час.

За цей час вовк кілька разів тікав на полювання. Приносив поїсти не лише своїй подрузі та малечі, а й нам. Він дуже дивувався, чому ми не приймаємо його дарів. Підсовував нам прямо під ноги тушки звірят і, поклавши голову на передні лапи, буквально благав поїсти. Нарешті Ліліт здогадалася, що треба зробити і, коли нам уже вдавалося порівняно легко утримувати бранця, вона створила слабенького фантома, перетворилася ним на кремніка і змогла «підсмажити» ці тушки. При цьому, не забувши за допомогою телекінезу, посолити їх. Розділила порівну для всіх (крім бранця).

Після цього вовк нам щодня постачав здобич. Я не ризикнув створювати фантома і ним мотатися на полювання. Надто небезпечно. Бранець міг вислизнути з покори. Ліліт теж використовувала дуже мало своєї енергії для «смаження» тушок. Хоча води у глечиках було достатньо. Телекінез мав кожен, тому проблеми не виникало щодо пиття. Бранець, побачивши, що ми попили, навіть облизав губи від спраги. Арель перезирнулася з рештою Верховних і дозволила йому вгамувати спрагу. Зрештою передача закінчилася. Матінка приспала бранця, а я перевів його в кому. Помістили його під ще один ковпак кремніків, окремо від решти.

— Хто ж ви насправді? — поцікавився Сенсей, — Матінка у світі Ханга чи королева Марель із Притулку покійного Боса Марела та його законна дружина?
— Не має значення, ким я була. Важливо з ким я зараз. Любий, ти згоден зі мною? — з величезною ніжністю глянула вона на Ханга.
— Безперечно. Тим більше, що я все це знаю і не бачу причини ревнувати до минулого.

— Хангу, з тобою все ясно, але для нас це дуже багато змінює, — сказав з повагою Сом, — ваша високосте, королево Марель, ми повністю у вашому розпорядженні.
— Соме, не треба цих поклонінь. І давайте забудемо, ким я була колись, а пам'ятатимемо, що ми з вами насамперед друзі.
— Як скажете, королево Марель, — сказав Дід, підводячись з коліна.
— Шамане, Ліліє, будьте ласкаві, приготуйте нам усім чогось перекусити, я занадто голодна, щоб думати про щось інше, окрім їжі.

Я метнувся на полювання. Ліліт тим часом розпалила багаття та наповнила казан водою. Звісно, я приволік не маленькі тушки. Дивно, але ніхто з Верховних не показував своєї переваги переді мною та Лілією. Приступили до їжі. Незабаром лише великі кістки залишалися. Та й ті довго не затримувалися біля нас. Першим попросив кісточку самець. Згідно його прикладу просили малюки.

Вони без жодного страху підходили до когось із нас і, отримавши дозвіл, «дякували» та забирали кістку до лігва. А там вовчиця розподіляла, кому що дістанеться. Враховуючи, що вони ще не виросли, мати легко перекушувала велику кістку на кілька шматків і віддавала малятам. Незважаючи на те, що вони ще маленькі, щелепи у них виявилися міцними. Тріск кісток, стояв на всю округу.
— Чудова охорона, — сказав подумки Мавр, обгризаючи ще одну кістку.

Вгамувавши голод, всі прямо на грунті і заснули, не в змозі зрушити з місця. Поки спали, пройшов дощ, але він не проникав під купол кремніків. Прокинувшись, я з подивом дивився на численні тушки звірят. Як вони тут опинилися? Адже купол кремніків не пропускає не лише сигнали, чи будь-які поля, а взагалі нічого матеріального. І тут я побачив, як поруч з лігвом вовків, зі ще однієї нори вилазить самець, тримаючи тушку в зубах. Я не витримав і зайшовся в істеричному сміху.

— Ліліт, ти бачиш, як звичайний звір тебе обхитрив? Адже через твій купол ніхто не може проникнути, а скільки разів самець встиг його подолати, поки ми спали? Бранці всі на місці?
Арель і Ліліт кинулися до бранців, проте ніхто з них не втік. Ось таким чином звір виявився розумнішим, ніж будь-хто з нас.

— Матінко Арель, визнаю свою помилку. Мабуть, ви вибрали найсильнішого бранця?
— Сенсею, не думаю, що він найсильніший. Хоча вони всі мають приблизно однакову силу. Я відібрала лише командирів армій.
Сказати, що Сенсей впав у ступор, нічого не сказати. Адже бранців було понад десять тисяч. А судячи з пояснення Арель, всі численні армії цих бранців знищено лише трьома бійцями (Арель, Ліліт і мною). Йому дуже захотілося, хоч би одним оком поглянути, як це відбувалося, але він зумів придушити це бажання, бо зрозумів, що його танець, це ніщо порівняно зі справжнім бойовим застосуванням цієї зброї.

Після кожної передачі нам доводилося відпочивати. І спали без задніх ніг.
— Загалом серед нас не вистачає ще одного Верховного, — промовив телепатично Горен, після чергового відпочинку, пережовуючи величезний шматок м'яса.
— Цілком згоден, — підтримав його Мавр.
— Друзі! Якщо ви маєте на увазі Тритона, — заперечила Арель, — то я його не запрошувала цілеспрямовано. Я дуже хотіла б, щоб він брав участь у наших заходах. Хоча поки що є одне величезне «АЛЕ». Його сила. Ви бачите, яка у полонених колосальна сила. На превеликий жаль, він би загинув за першої ж передачі, захлинувшись від такого потужного потоку.

— Про кого мова? — здивовано поцікавився Вчитель, — якщо не помиляюся, то це ім'я одного з Янголів.
— Все правильно. А зараз він очолює свій власний світ і є одним із перших на знищення нашим Босом, як баламута.
— Я у ваших імперських розбірках не брав участі, тож не зовсім знаю. А чому ви його не підтягли до своєї сили?

— Сенсею, підтягнуть вони його, підтягнуть, — перебила Вчителя Матінка, — ви ж самі бачите, як стрімко розвиваються події. Те, що раніше відбувалося за тисячоліття, зараз за кілька діб. І якби не наші здібності переміщатися у минуле, то нас би вже знищили вчора чи позавчора. Нам необхідно якнайшвидше закінчити отримання сили та знань від бранців і дізнатися повну та правдиву інформацію про ворожі плани.
— Продовжуємо, — одностайно погодились Верховні.

Після закінчення передачі приступили до знімків пам'яті. Грім постійно знаходився на оновленні магічного сну, а решта робили знімки. Ось де з'ясувалося, хто має більшу, хто меншу силу. Швидкість знімання. Найшвидше робила знімки Арель. На третину більше часу я витрачав з Ліліт. У кілька разів це повільніше виходило у Сенсея і Ханга. А Сом з Дідом робили по одному знімку за той самий час, що ми десяток.

Причину атаки на світ Ханга зрозуміли після перегляду одного зі знімків. Шпигуни з'ясували, що королева Притулку неймовірним чином врятувалася і за допомогою покійного першого заступника Боса нашого притулку знищила всіх чужинців, які ще знаходилися на території її Притулку. Хоча сталося це занадто пізно. Численні армії чужинців на той час встигли знищити розумне життя у всіх світах Притулку.

Нещодавно шпигуни виявили світ, в якому ховалася королева. Армій Боса Притулку було замало для швидкого знищення всього світу. Тому вирішили використати максимальну кількість армій союзних Притулків Боса Матена, щоб якнайшвидше знищити розумне життя в цьому світі. Наш Бос теж примусово змусив багатьох Верховних виставити армії максимальної сили з їхньою особистою участю.

— Арель, чужинців треба знищити беззастережно. А як ви вчините з полоненими Верховними нашого Притулку, вирішувати вам з Хангом.
— Кохана, я не наполягаю, а лише пропоную: треба поговорити з ними та відпустити.
— Ви хочете, щоб вони знову зібрали нові армії та атакували ваш світ? — обурився Сенсей.

— Вчителю, частково ви маєте рацію. Але погляньте скільки нас тут? Менш ніж десяток. А скільки світів у Притулку? Величезна кількість. Для того, щоб позбутися ненависного самозванця, нам потрібні союзники. На крайній випадок Верховні, які не виставлятимуть свої армії проти нас. Звичайно, серед усіх відпущених знайдеться хтось такий, що зрадить. Але багато хто виявиться на нашому боці. Адже правління цього чужинця вже всім поперек горла.

— У такому разі ми не повинні світитись перед ними. Лише Матінка Арель та Ханг особисто повинні бути присутніми на цій церемонії. Адже це їхній світ.
— Майже згодна. Пропоную всім Верховним застосувати максимальне маскування. Крім цього, я разом із Шаманом та Лілією виставлю вуаль неуважності такої сили, що їм її не подолати. А ще зміню в їхній пам'яті координати, де вони знаходяться. Будь-хто, хто спробує потрапити до нашого світу по корах, які залишаться в них у пам'яті, назад не повернеться ні живим, ні мертвим.

Верховні переглянулись і погодились із пропозицією Матінки. Вона відібрала з полонених вісімсот п'ятдесят трьох, помістила їх у вогняні кайдани. Це були Верховні світів нашого Притулку. Лише поглянула на нас з Ліліт, і ми миттєво набули вигляду білкових її світу. У цій «церемонії» ми виконували роль безпосередніх охоронців. Сом, Сенсей, Дід та Мавр «розтанули», сховавшись під невидимками. Я левітуючи, облетів цих бранців, виводячи їх зі стану коми.

— Годі спати! Не на відпочинку! — гаркнула Арель, і бранці миттю схопилися. Троє з них спробували втекти, але торкнувшись купола, були знищені, а він лише злегка заіскрився. Від втікачів не залишилося не тільки фізичних тіл, а й самих Духів. Після дії цього купола «воскресіння» застосовувати марно. Сто три Верховні кинулися до Матінки з Хангом, щоб убити. Вони не встигли подолати і чверті шляху, як виявилися четвертовані одним помахом вогняної скакалки. Лише шматочки Духів, як магнітом, притягувалися до неї та згоряли, наче метелики в полум'ї свічки.

— Верховні! Може ще хтось із вас вирішив зайнятися суїцидом? — насмішкувато поцікавився Ханг.
— Ханге, гинути нікому не хочеться, — подав голос один із бранців, — те, що ми в тебе в полоні, говорить про те, що всі наші армії виявилися знищеними. Хоча протистояти такій навалі одному світу неможливо, якщо не застосувати якусь небачену зброю. Навіть те, що ми у полоні, можна пояснити: отримання від нас додаткової сили. Принаймні, мою ти з Матінкою вже отримав.

Навіщо ж ти продовжуєш нас принижувати? Знищ і на тому все. Ти маєш на це повне право. Тільки прошу зроби це швидко, знищи так, як тих, що намагалися на тебе напасти. Хоча вони повні кретини. Побачивши, що біля вас лише кілька охоронців, намагалися тебе з Матінкою вбити. Їм невтямки, що це не безтурботність, а повна впевненість у тому, що ми навіть тисячею не впораємося. Адже ви отримали силу кожного з нас і твої охоронці також. Звісно, нам прощення немає, але прошу тебе: убий швидше і не муч нас.

— Вбити? А навіщо?
— Коханий, давай відпустимо їх.
— Зараз я їх відпущу, а вони з'являться до нас із ще більшою армією, щоб знищити розумне життя в моєму світі.
— Хангу, я не випрошую помилування і цілком готовий до смерті, але якщо тобі стане легше, знай, я чинив опір вимозі Боса до останнього. Вигадував безліч причин, щоб не брати участь у цьому безглуздому нападі, проте Бос натиснув на мене. Довелося вибирати, де залишиться розумне життя: у моєму світі чи твоєму. Я вибрав перше.

— Мене теж Бос примусив.
— І мене.
— І мене, — посипалися обурення бранців.
— Тихо! Я це все знаю. Звідки, пояснювати не збираюся. Але з вас усіх добровільно погодилися лише сто вісімдесят шість. З них сто троє були тільки що знищені за спробу напасти на мене. Мабуть, я послухаюсь поради Матінки і відпущу вас з миром. Хоча попрошу більше ніколи не атакувати мого світу. Наступного разу помилування не буде. Крім того в мене є попередження. Задля вашої безпеки, ви повертаєтесь додому інкогніто, тому що якийсь олух добивав ваші армії, які втекли з поля бою в Притулку Боса Ваахара. Якщо ваш Бос взнає, що ви вижили, то ви ж і будете винними. Тому дійте з максимальною обережністю, щоб не потрапити на допити.
З бранців злетіли вогняні кайдани.

— Варваре, Ліліє, проведіть Верховних.
— Ви бачили, що трапилось з тими, хто торкнувся стінок захисту? Я вас переміщу в потрібні координати в такій же кулі. Як ви уникатимете торкання, мене не хвилює, — спокійно сказала Ліліт.
Навколо бранців виникла силова куля кремніків. Ми виконали більше десятка стрибків в просторі та часі. Нарешті опинилися в Притулку Боса Ваахара. Куля зникла.
— Щасливого шляху!

За мить злиняли всі, а ми за кілька переміщень повернулися на місце.
— Усі залишилися живі? — поцікавилася Арель.
— Звісно, — з усмішкою відповіла дівчина, — адже кулю переміщав Шаман, а я перебувала всередині та пильно стежила, щоб ніхто не постраждав.
Після цього знищили всіх чужинців, навіть не приводили їх до тями.

— А тепер настав час повернутися до зброї.
— Зброя Богів, — вставив я свої п'ять копійок.
— Чому Богів?
— Не знаю. Просто так захотілося назвати. Хоча це звичайна флейта.
— Вважаю, що треба залишити обидві назви, — подав голос Горен, — наказ на її використання противник може почути. Якщо ж цього противника залишити живим, він запам'ятає лише те, що чув.

— Цілком згоден, — підтримав його Дід, — а тепер щодо її використання, захисту, імунітету. Мають захист і володіють цією зброєю всі члени команди Янголів, крім Тритона з Афіною. Шамана з Лілією відривати від основного завдання не потрібно. Я обіцяю кожному з Верховних виділити кілька Янголів для освоєння. Ось тільки вам доведеться переступити через себе, придушити свою гордість, коли ви опинитеся знерухомлені, а потім повернетеся в нормальний стан.

Я не просто так попереджаю, а суджу по собі особисто. Дуже неприємне відчуття. І чим частіше ви піддаватиметеся впливу, тим більш сильний імунітет придбаєте. На жаль, є деякі нюанси. Якщо під час придбання імунітету переміститися в часі, а потім продовжити, то після такого переміщення імунітет почне зростати набагато повільніше, начебто все спочатку.

— Імунітет зникає? — перебив Діда Мавр.
— Ні. Не зникає. Але після переміщення збільшення відбувається значно повільніше. Наприклад, щоб придбати імунітет рівний умовній одиниці, потрібно побувати під впливом зброї тисячу разів. Двійці – чотири тисячі. Десятці — двісті п'ятдесят шість тисяч разів (2 в n-му ступені, де n = 0,1,2,3 ...). Але якщо ви перемістилися в часі після набуття імунітету рівному умовній п'ятірці, то щоб досягти десятки, вам доведеться побувати під впливом ще двісті п'ятдесят шість тисяч разів, а не сто двадцять вісім.

Тому заздалегідь сплануйте, який результат ви хочете отримати. Більш конкретно вам зможуть пояснити ті з Янголів, які вас тренуватимуть. Крім вас, імунітетом повинен володіти ваш Страж і безпосередня особиста охорона. Решта на ваш розсуд. Процес дуже тривалий, тому його необхідно провести у минулому.
— Чи є такі форми життя, на яких ця зброя не діє?
— Не знаю. Але найбільш схильні до її впливу Духи. Менше білкові. Ще менше кремніки. Найбільш стійкі справжні Енергіки.

З'ясувавши всі питання, Верховні «розбіглися». Ми запропонували свою допомогу у навчанні Ханга, Стража та охоронців. Без видимого бажання, але Арель погодилася. Ми працювали двома групами. Одну групу, в якій знаходився Ханг та частина охоронців, мучила Ліліт. Над Стражем та охоронцями, що залишилися, знущався я і Арель.

А якщо точніше, то ми з нею це робили по черзі (щоб і мені отримувати збільшення імунітету у вигляді Духа). Сама теж намагалася частіше потрапляти під вплив. Навіть коли його застосовував хтось із охоронців. Стражу діставалося найбільше. Хоча він перед першим застосуванням скептично ставився, після того, як потрапив під вплив змінного гравітаційного поля з паралізуючою модуляцією, все відпрацьовував з старанністю. Років за десять довелося використовувати для додаткової потужності флот кріогенників. Несподівано Хангу довелося повернутися в сьогодення. Разом з ним зник і Страж.