Частина 15. Королева загинула?

Приголомшеними виявились усі. Все ж таки не пошкодували, що вирішили знімок виконати, перемістившись у минуле, щоб повернутися лише за мить. Усіх чоусів, яких притягли, Хруст помістив у шар-пастку кремніків (щоб за мить нашої відсутності ніхто не втік, доки повернемося). Льон виявився потрійним агентом. Те, що він шпигував для ворожого Господаря, у якого ми крали лінз, зрозуміло. Крім цього, він постачав інфу двом Босам.

Лін не міг зрозуміти сенсу у такому шпигунстві. Адже Босом цього Господаря виявився третій Бос. При цьому всі три Великі Доми були непримиренними ворогами не лише між собою, а й вели багаторічні жорстокі війни з Великим Домом Ліна. Як нам розповів Лін, він припускав, що саме Бос цього Господаря знищив, як цивілізацію Ліна, так і весь його Великий Дім. Бо в останній грандіозній битві виявилися знищені численні армії на чолі з Господарями, яких Лін закликав на захист.

Звісно, у нас були невиразні підозри, що Лін керував величезною територією в вимірі, але тепер ці підозри підтвердилися. Він дійсно був Босом. Зі знімку пам'яті Льона ми дізналися, що після розгрому армій Ліна, вороги зібрали лінз-тварин, а після цього знищили його обитель. Йому вдалося втекти лише через нашу тривимірку. Та коли повернувся під невидимкою, то вдав і сам тварину, потай плекаючи мрію, колись поквитатися з кривдниками.

Хоча зі знімку пам'яті Льона виходило, що він не все знав. Господарю, у якого ми крали лінз, дісталася лише невелика частина здобичі, яку з панського плеча подарував Бос. І він негайно зі здобиччю та залишками армій поспішив повернутися на свою територію. Це врятувало не лише його поріділі армії, а й полонених лінз-тварин. А ті, хто забарився, зчепилися з арміями іншого Боса, які несподівано з'явилися. І там незрозуміло, хто кого переміг чи знищив, бо інфа у шпигуна була від третіх осіб.

Все ж накачали Льона силою занадто. Адже силою наділяли його два Боси та Господар. На наше щастя Боси не передавали йому стільки сили, яку самі мали. У будь-якому випадку він мав силу, якій могли б позаздрити багато Господарів. На пропозицію Люсі змусили Льона поділитися силою.

Лін чудово знав, що і ми матимемо додаткову силу, проте не заперечував. При цьому зробили фінт, якого раніше ніколи не робили. Причепилися до Ліна, перебуваючи у вимірі Кама, та поділилися силою з ним для збільшення його сил. Тому він утримував Льона досить легко, хоча тривалість передачі виявилася значною.

При передачі Лін постійно підганяв бранця. Тому до кінця передачі той від втрати сил майже втрачав свідомість.
— Арель? — Напівзапитання-напівнаказ Ліна.
— Зрозуміла, — телепатична відповідь королеви і незабаром Льон, все ще перебуваючи у вигляді чоуса, поринув у магічний сон. Лін негайно розпочав коригування його пам'яті. Ніхто з нас не розумів цього процесу. Адже все кардинально відрізнялося від коригування пам'яті Духів, Енергіків, білкових чи кремніків. Під час коригування лише Кам не сумував. Він тинявся всередині фізичного тіла Льона, уважно відстежуючи, де і що змінюється. Як потім я дізнався, Кам опинився в тілі Льона відразу ж після закінчення передачі. А завдяки впливу королеви зміг виявити орієнтовне місце у фізичному тілі лінзи, від впливу на яке можна чоуса приспати.

За мить усі знову опинилися в 24мірці біля «наших» лінз. Хруст прибрав шар-пастку та створив загін з енергетичного поля. Анжеліка відразу ж занепокоїлася, а королева почала розпікати Льона, який ледве відходив від її магічного сну, за те, що той вирішив не вчасно подрихнути.
— Арель, зачекайте, — перебив Лін, показуючи на нове поповнення, — ви кого притягли?!
— Тих, кого вибрав Льон.

— Це ж ..., — не встиг договорити Лін, як "новачки" кинулися в атаку. А один з них почав керувати нашими тваринами, щоб знищити нас. Цієї ж миті навколо нас виникла величезна кількість не тільки лінз, а й кріогенників. Кам так і не з'являвся з тіла Льона, перебуваючи у своєму вимірі.

— Не треба! Залишайся там! — Телепатичний наказ королеви. Кам так і залишився всередині Льона, а ми всі разом з Ліном драпонули в 12 мірку. За нами рвонулись всі противники (бійці та кріогенники). Там швидкість ворогів зменшилася разів у десять, а кораблі пересувалися ледь-ледь. Тоді ми перемістилися у тривимірку. Кораблі не змогли метнутись слідом, а бійці (Духи упереміж з чоусами) пірнули слідом.

Дві третини з них завмерли, не в змозі пересуватися. На їхній превеликий жаль, вони навіть повернутися назад у 12 мірку виявилися не в змозі. Ми перемістилися в мікросвіт, у вимір Кама. Перемістилися всі, окрім Хруста, який лише активував усі види маскування. Недаремно кремнік залишився на місці. Метнулися в погоню в мікросвіт не всі. Деякі все ж таки зрозуміли (або ж відчули смертельну небезпеку), що далі гнатися не варто. Але таких було небагато і врятуватися від невидимого кремніка вони не зуміли. А той невдовзі приєднався до нас.

В азарті погоні ті, які могли рухатися в тривимірці, рвонулися по залишковому сліду за нами. Їм вдалося прорватися до мікросвіту, але вони не володіли цими знаннями. Тому застигли, як статуї, повільно помираючи. Ще жоден бій так не вигравався: за рахунок втечі, не витративши жодної енергії для знищення противника. На превеликий жаль противників, це виявилося найжорстокішим та болісним знищенням.

Уявіть собі ситуацію: ви опиняєтеся ув'язненим у кам'яний моноліт, або просто перетворюєтеся на справжній камінь, з якого не вирватися ні вам, ні вашій душі. Ви все бачите, можливо навіть розумієте, але нічого зробити не можете, навіть покликати на допомогу. Повільно, дуже повільно, ваша життєва енергія вичерпується, поступово зменшуючись. І чим більша сила істоти, тим їй довше доведеться мучитися (можливо століттями), поки вона безповоротно загине, а її життєва сила вичерпається.

Лін, спостерігаючи, за нерухомими ворогами, був шокований. Ми хоча б знали (на прикладі бурасиків), що буває, коли істота потрапляє до нижчого виміру, в якому опинилась без необхідних навичок.
— Вони завжди перебуватимуть у такому стані? — зі страхом поцікавився Лін.
— Ні, дуже повільно перетворюватимуться на неживе матеріальне тіло. І що більша сила, то довше ця агонія триватиме.
— Незважаючи на те, що це мої кровні вороги, мені шкода їх.

— Ліне, а що ви пропонуєте? Повернути мільйони найпотужніших бійців назад, щоб вони вас за мить знищили? — з сарказмом запитала королева.
— Арель, ви маєте рацію. Але я не бачу Кама.
— Він залишився на місці, лише у своєму вимірі. Каме, хто там лишився? — поцікавилася Арель.
— Небагато. Господар з особистою охороною. Якщо не помиляюся, був також і його Бос, теж з особистою охороною, але він кудись урвав після того, як усі війська кинулися за вами. А також сонний Льон, якого Господар уперто намагається розбудити.

— Ти можеш Господаря приспати, залишивши його в русі?
— Звісно. Це чоус, який прийняв образ Духа.
— Хто в охороні?
— Тільки Духи.

— Чудово. Присипляй Господаря. Ми повертаємось. Усі за мною! — вигукнула королева і всі кинулися в 24мірку. Там пройшла лише мить, як ми знову з'явилися. Господар повільно повертався, а охоронці насторожено зиркали на всі боки. Проте на їхнє знищення нам знадобилася частка миті. Нарешті з'явився Кам у вигляді мікробурасика, потім він прийняв образ Духа і лише саркастично посміхнувся.

— Усі вороги дісталися мого виміру?
— Ні. Лише невелика частина (найсильніші). Але тепер вони вмиратимуть довго та болісно. А що з Господарем робити?

Не знаю, як інші, але я особисто виявився глибоко шокованим. Фізичний вигляд Господаря, в якому він знаходився, це удав колосальних розмірів. Хоча ні. Це була гігантська кобра з її знаменитим каптуром. Навіть зіниці вертикальні, щілинні. Те, що вона не мала кінцівок (якщо не рахувати за кінцівку хвіст), робило Господаря дійсно схожим на змію. Хвіст закінчувався величезним тризубом. Було незрозуміло, чи це зброя, чи частина фізичного тіла.

Все ж таки була одна істотна відмінність: кількість очей. Крім звичної пари очей у передній частині голови з розсіченим на чотири довгі частини язиком, ззаду було ще одне таке ж за величиною око. Якщо придивитися, то на каптурі було не менше сотні маленьких оченят. Чи щось схоже на очі.

Королева, лише глянувши на цю істоту, моментально відвела погляд. Арель не просто відчула сильного мага, з яким вона не в змозі змагатися, а й досвідченого, загартованого в тисячолітніх боях унікального бійця. Від одного погляду на нього їй хотілося негайно втекти подалі. Незважаючи на те, що він спав безпробудним сном, вона боялася його. Боялася, як дитина, якій безжальний вбивця до скроні приставив пістолет. Я вперше побачив її такою переляканою, пригніченою та розгубленою.

Кремніки поглянули на незвичайне тіло з повною байдужістю. Анжеліка дивилася на нього з величезною тривогою, відчуваючи величезну небезпеку. Лише невгамовна Люсі з цікавістю кружляла навколо небаченої істоти. Від її чіпкого погляду не сховалося, що Господар виявився не голим. Поверх різнокольорової шкіри він був захищений бронею у вигляді луски, яка імітувала справжню шкіру.

Лін дивився на Господаря з неприкритою лютою ненавистю. Хоча в такому образі він побачив того вперше, але чоус чудово його відчував і багаторазово раніше зустрічався з ним у запеклих боях, коли той знаходився в інших виглядах. Йому було байдуже на будь-який вигляд Господаря. Зараз Лін готовий був розірвати того на шматочки, а душу роздерти. Йому вартувало неймовірних зусиль стримуватись, щоб не здійснити свою помсту негайно.

— Ліне, не поспішайте здійснювати свою вендету. Пропоную пірнути з ним у минуле та подивитися його пам'ять.
Чоус ледве відірвав спопеляючий погляд від Господаря та бездумно дивився на мене.
— Ліііне! Прокиньтеся!
Нарешті той упорався зі своїми емоціями.
— Шамане, ти маєш рацію. Пірнаємо!

— Стоп! — Запротестувала Лисиця. Вона деякий час покружляла довкола Господаря та, знайшовши жучок, спробувала його дістати. На жаль, на неї чекало глибоке розчарування. Крізь потужну броню їй не вдалося проникнути, а просочитися через вимір Кама, вона не здогадалась, перебуваючи в шоці.
— Жучок? — поцікавився мікробурасик. Анжеліка лише приречено кивнула. Кам на мить зник. Господар смикнувся, а ще за мить з'явився Кам, притримуючи щось схоже на мініатюрного восьминога. Лисиця мовчки забрала це щось та невдовзі повернулася з якоюсь більярдною кулею.

— Жучок тут, — вона показала на кулю, — і продовжує працювати, імітуючи неспання. Ліне, ви знаєте, де знаходиться обитель Господаря?
Той мовчки кивнув.
— Судячи з вашого стану, відпускати вас туди самого, рівносильно самогубству. Пропоную, як охорону, себе та Хруста з Лілією. Необхідно цей жучок розмістити у його обителі. У той же час накласти на нього вуаль неуважності з максимальною потужністю та прикрити всіма відомими видами невидимок. Потрібно потрапити туди через низькорівневі простори.

— Я не зможу переміститися туди через вимір Кама. Лише через вашу тривимірку. Адже мені поки що шлях невідомий.
— Це також непогано. Переміщуємось?
Лін, Анжеліка, Хруст та Ліліт, прихопивши бокс, у якому був жучок, зникли. За мить ми їх відчули поряд у вимірі Кама, а невдовзі вони вже перебували разом з нами в 24 мірці.
— Вдало?

— Так. Хоча ледь ноги звідти забрали. Незважаючи на те, що ми знаходилися під вуалями неуважності та всіма можливими маскуваннями, нас відчули та мало не вбили. Довелося рятуватися у вимірі Кама, — продовжуючи палахкотіти від збудження, майже вигукнула Ліліт, що знаходилася у вигляді кремніка без термоізоляції. Помітивши мій осудливий погляд, дівчина моментально активувала ізоляцію температури.

— Хвоста за собою не привели?
— Шамане, якщо ти маєш на увазі погоню, то ні. Довелося трохи затриматися, знищуючи вогнем застиглих у тривимірці переслідувачів, та спалити тих, хто зміг дістатися хоча б туди. Потім залишки переслідувачів перемістили на інші кори, щоб заплутати сліди. А ті, хто завис у 12мірці для нас безпечні, навіть якщо їх зможуть повернути назад. Усіх, хто зміг дістатися за нами до мікросвіту, знищили на місці. Сюди повернулися за десять переміщень.

— Хрусте, у тобі відчувається майстер уникнення переслідування. Хоча питання залишається відкритим. Що ж робити з Господарем? Незважаючи на те, що шукачів направили в хибному напрямку.
— Негайно знищити! — категорично заявив чоус.
— Звісно, ​​можна знищити негайно. Але який сенс від цього? Окрім помсти. Чи може переглянути його пам'ять? А потім отримати його силу?

— Я від здобуття сили відмовляюся, — зі страхом заявила королева, — це надто сильний маг. Ми його не втримаємо.
Лін хотів щось заперечити, проте Ліліт, чудово розуміючи стан королеви, поцікавилася.
— Шамане, що шепоче твоя чуйка щодо здобуття сили?

— Мовчить, сучка. Враження таке, ніби мою інтуїцію хтось вимкнув. Ліне, а ви як вважаєте? Чи зможемо його утримати в покорі та змусити ділитися силою?
— Утримати у покорі? — чоус ніби отямився від забуття, — його я зможу легко утримувати. А ось його Боса, на мій жаль, не в змозі.

— Поки що мова про його командира не виноситься на порядок денний. Хоча мені здається, що Господар значно сильніший за вас. А ви стверджуєте, що можете його утримати.
— Ех, Шамане, Шамане. Невже ви досі не зрозуміли, що на мене неможливо впливати магічно. Звісно, мені в бою важко боротися проти магічних захисних прийомів. Але тільки коли маг захищається від мене. А будь-яка магічна атака на мене марна. Арель ви підтверджуєте? — королева мовчки кивнула, — тим паче справжній його вигляд належить до чоусів. А його магічні навички набуті. Наскільки мені відомо, то ви всі маєте навички та знання Арель, але ніхто з вас не може змагатися з нею магічно.

— Ліне, зачекайте. У нас проблеми, — перебив Чоуса Джин, — Арель, що вас лякає?
— Джине, я, звісно, виконаю будь-який ваш наказ, хоча в цьому випадку відчуваю для себе неминучу смерть без можливості відновлення.
— Але ж ми можемо перебувати в мікросвіті під час утримання противника для передачі сили та навичок.

— Я розумію, що власне передача не несе у собі небезпеки, навіть якщо перебувати у тому ж вимірі.
— Командире, дозвольте мені вас захищати, — подав голос бортовий комп'ютер особистого корабля королеви.
— Захищати? У такому випадку ми обоє загинемо, — після деяких роздумів промовила Арель. Раптом знову почувся тривожний голос компа:
— Командире, мене підпорядковує собі розробник!

Арель озирнулася довкола і, не побачивши Люсі, обурилася:
— Люсі, навіщо?
— Хвилинку, — телепатично відповіла дівчина і лише через деякий час з'явилася до інших.

— Арель, вибачте за свавілля, але я скачала інфу з усіх кластерів вашого кріогенника на свій особистий корабель та змінила для вашого пріоритет захисту командира на максимальний. Тому він вас захищатиме, навіть якщо знатиме, що його безумовно знищать. Але зробити новий кораблик проблем не складе, а скопійовану інформаційну частину можна перенести на новий.

— Люсі, я не уявляю, що ця дія змінила, але ступінь небезпеки померти значно зменшився, хоча почуття власної смерті не зникло.
Довго ми ще з піною на губах сперечалися, чому смерть загрожує лише Арель (її смерть відчувала навіть Ліліт). А іншим ні. Зрештою королева сама не витримала.

— Стоп! Я у всіх перепрошую за паніку. Можливо, це мені лише здається. Адже не може бути такого, щоб одному з нас загрожувала смерть, а решті ні. Ми ж за однакових умов. Джине, жодної проблеми щодо мене немає. Ліне, треба отримати силу, отже отримаємо. Але спочатку потрібно переглянути його пам'ять.

— Джине, я не впевнений, що в мене добре вийде, бо він у вигляді, чужому для мене. Ви можете зробити знімок? — Невпевнено сказав Лін.
— Гаразд. Спробую.
— Наша сила з вами, — прозвучало синхронно. Хоча за мить до цього, силу кожного з нас посилили особисті кораблики. Знімок пам'яті багато часу не зайняв. Проте перегляд потім тривав досить довго, бо постійно переривався. Ми просили чоуса пояснювати багато моментів життя цієї істоти. І лише, коли ця істота навчилася набувати образів наших форм життя, багато чого почало прояснюватися. Якоїсь миті навіть Лін опинився в ступорі. З'ясувалося, що ця істота має споріднений зв'язок зі своїм Босом. Але, як нам Лін не пояснював, як таке можливо, ми не могли зрозуміти. Зрозуміли лише те, що Бос перебуває у тому ж змієподібному образі, як і полонений Господар.

— А зараз, здобуття сили, — впевнено промовив Лін.
— Моя сила з тобою, — пролунало від кожного. І відразу ж у 24мірці залишився лише чоус зі своїм противником. Тільки Господар у змієподібному образі Духа, а Лін у своєму справжньому образі. Він спокійно полонив у вогняні кайдани та подав наказ Каму. Тільки встиг мікробурасик відновити порушений зв'язок, виводячи супротивника зі стану сну, як з хвостового тризубця у напрямку Ліна попрямував невидимий магічний імпульс колосальної сили.

Шкоди чоусу він практично не завдав, якщо не вважати, що того закружляло, як сніжинку на вітрі. Проте цим імпульсом знищило всі мікропроцесори на особистому кораблі королеви, який, перебуваючи в мікросвіті, опинився на шляху смертоносного імпульсу. Гинучи, кріогенник майже врятував королеву. Її досягнув цей імпульс, але вже значно ослабленим. Тому королева не загинула без можливості воскресіння, а лише знепритомніла.

Хоча кораблик собою не тільки послабив цей імпульс, а й змінив його напрямок, і той зачепив королеву побіжно. Її безпорадне тіло безладно закрутилося, наближаючись до супротивника. В перший момент ніхто навіть не помітив, що з нею трапилося, бо всі зосередилися на віддзеркаленні, на захисті від цієї вбивчої магії.

А Господар миттєво повернув свій тризуб у напрямку вогненних кайданів, що полонили його. З тризуба вирвався потужний промінь в ультрафіолетовій ділянці спектру і легко перепалив кайдани. Потім бранець зробив блискавичний поворот, ніби оглядаючи все довкола, і зник. Після його зникнення ми не виявили королеви та мікробурасика. До того ж, ми абсолютно не відчували королеви, ніби вона померла.