Каракуль, який вважав себе бридким

Одного чудового дня маленький хлопчик Тамік намалював каракулі. А один із них взяв і ожив. Він подивився навкруги і побачив поруч малюнки старшої сестрички Таміка - Таїси. Вони були фантастичні, яскраві і дуже красиві. Тут один малюнок повернувся до каракуля і промовив:

- Ой, який не гарний каракуль. Ми не хочемо з тобою дружити.

- Так, не хочемо. І не будемо. - відповіли хором інші малюнки і відвернулися.

А каракуль встав зі свого аркуша і підійшов до люстра. Він подивився в прозору склану поверхню і побачив там ні на що не схожі криві лінії і завитушки. Засумував каракуль та пішов на двір. По дорозі малюк зустрів зайчика. А той його і питає:

- Привіт. Чому ти такий сумний?

- Привіт. Тому що я бридкий... - відповів каракуль.

- Чому ти віріший, що ти бридкий?

- Малюнки старшої сестри хлопчика, який мене намалював, сказали, що я не гарний і з-за цього вони не хочуть зі мною дружити.

- Але це не правда, ось подивився.- зайчик витягнув з торби люстерко і продовжив. - Твої лінії як веселка, різнокольорові: Червоні , як маки; Зелені, як трава; Жовті, як сонечко; Блакитні, як небо. Ти чудовий та дуже красивий. Давай я буду з тобою дружити.

Каракуль подивився в люстерко і, диво! Побачив там зелене трав*яне поле з буйством безлічі різнокольорових квітів. А на глибокому, блакитному літньому небі сяяло тепле жовте сонечко. А зайчик сказав:

- Бачиш який ти гарний? Краса, це не те, що ззовні. Це те чим ти наповнений. Всі дітки наповнені любов*ю, ніжностю, щирістю і чистотою. Тому вони малюють тільки красиві малюнки. Саме тому дитячі каракулі найгарніші в світі.

Від того дня зайчик з каракулем стали міцно дружити, а каракуль більше не вважав себе бридким.