Казки для чужих дітей

Розділ 1

Вечірній захід сонця був надзвичайно красивим. Зимове червоне сонце палким вогнем кидало барви на сніг та хмари, які своєю чергою забажали показатись у всій палітрі – рожеві, білі й навіть фіолетові, вони наче змагались із небесним світилом за право бути найкрасивішими.

Наталя відвела зачарований погляд від вікна, та глянула на двійко близняточок, ті солодко спали. Закривши книгу з казками дівчина потягнулась, довгенько ж їй доводиться читати поки ті заснуть. Глянула знову у вікно. На подвір’я їхнього будинку заїхала машина, раптом різко відчинились пасажирські двері й висока світловолоса дівчина швидко подалась до будинку, відкрились і водійські двері, розлючений чоловік подався слідом.

Знову посварились – сумно подумала Наталя і почула як сердиті голоси зазвучали на коридорі першого поверху. Вона вийшла, тихесенько прикривши двері спальні племінників. Сестра завжди була самолюбкою. Перша дитина в сім’ї, розбещена та горда старша на 10 років Мирослава добивалась бажаного криками та істерикою, тому дівчина не сумнівалась що призвідник сварки була саме вона. В дитинстві та завжди зривала злість на молодшій сестрі, а Наталя мовчала. Вона не любила сварок, бачила як засмучується мама коли її діти скандалили.

- ...То он як ?! – істерично верещала Мирослава – Ти просто піддався похоті й в цьому немає нічого такого!? А ти не міг подбати про те, щоб ніхто не дізнався про твої походеньки – лютувала вона.

- Вибач, але я у цьому не такий профі як ти... хоча ні, профі б не спалився, а я все знаю! – люто закричав Тимур

- Про що ти? – у голосі сестри почулась тривога

- Про нашого головного! – рикнув Тимур

- То ви, значить сидите з ним вечорами та підраховуєте хто зі скількома переспав так?!

- Бачиш ти навіть не виправдовуєшся…

- І не зобов’язана!!! – рикнула Мирослава і почувся різкий звук. Наталя кинулась до сходів та побачила що її сумочка лежить біля Тимура, а він тримається за щоку. Дівчина поволі зійшла з метою втрутитись якщо дійде до насилля.

- Серйозно! Якась задрипана санітарка!? Вже хоча б так не ганьбився і мене не ганьбив – верещала Мирослава стиснувши кулаки до побіління.

- Мало ти знаєш! - гаркнув Тимур і помітивши Наталю додав - я спав із твоєю сестрою також. Вона сама мене попросила.

Наталя аж на сходах заточилась від здивування та шоку.

- Що!? З Наталкою!? – вирячилась люто на нього Мирослава.

- Я був її першим чоловіком – насолоджувався брехнею Тимур.

- Тимур – нарешті дала про себе знати розгублена Наталя – Що ти верзеш ми...?

Але вона так і не договорила. Старша сестра лютим звіром накинулась на молодшу і повалила її зі сходів, падаючи дівчина налетіла на стілець що стояв неподалік. Почулося тривожне «хрусь» і  Наталин відчула біль ліворуч. Сестра ж додала зверху кілька стусанів. Почувся дитячий крик і плач.

- Мамо! Мамо! Що ти робиш!

- Не бий нашу другу маму! – плакали близнятка. Вони стояли на сходах другого поверху та перелякано дивились на все що відбувається внизу притулившись одна до одної.

- Другу маму!? – люто повторила Мирослава оглянувшись. Нервово поправляючи розпатлані коси піднялась сходами й входила близнючок за руки.

- Ходімо спати! – рявкнула вона до заплаканих дітей та поволочила їх у кімнату.

Відчинилися вхідні двері

- Наталю що сталося?  – підбігла до лежачої доньки мама, котра тільки що зайшла.

- Зі сходів… впала – говорити їй давалось важко.

- Тимур! А ти чого стоїш? Вези її в лікарню! – залементувала жінка.

Чоловік сестри підійшов і разом з тещею допоміг їй встати. Дівчина хотіла відкинути його руку, але їй здавалось що від болю втратить свідомість.

За всю дорогу, та огляд у лікарні Тимур не зронив ні слова. А потім і взагалі кудись пішов. Вияснилось що у Наталі був перелом ребра. Дівчині зробили всі необхідні процедури та відвели в окрему палату. Ледь вмовивши маму повернутись додому, дівчина нарешті могла обдумати недавні події на самоті. Мабуть, Наталя це заслужила, вона знала якою може бути сестра, їй не треба було втручатись. Але з іншого боку, чому сестра так легко повірила Тимурові? Вона ж знала що Наталя навіть заговорити соромилась в присутності чоловіків, не те що з ними спати. Для неї чоловіки, хлопці, - були загадкою, вона ніколи не починала розмову першою.

Так, Мирослава повірила своєму чоловіку, вона ніколи не вирізнялась розсудливістю, хіба на публіці, щоб всі про неї думали як про ідеальну зі всіх сторін людину. Сестра любила грати на публіку, показувати своє багате і пишне життя. Вона зі всіма була приємна, тільки не з Наталею...

Розділ 2

З того вечора пройшло два місяці, за весь цей час до неї приходила лише мама. Не було ні Тимура, ні Мирослави.

Сонце яскраво світило пробиваючись крізь жалюзі у лікарняну палату. Біля неї вже звично сиділа мама та чистила мандаринку. Наталі хотілось вже якнайшвидше пройтись по дворі. Вона відчувала себе цілком здоровою. Опіка медсестер та увага її доктора зробила своє діло. Дівчина здогадалась що постарався Тимур, - окрема палата, хороша їжа, мабуть, все ж таки відчував провину. Він, як і її сестра, працювали у цій лікарні,  хірург та лікар педіатр – чудова парочка. Мама нічого не розпитувала і це свідчило про те, що всі дотримувались версії падіння зі сходів. Але сьогодні її виписували. Дівчина взагалі дивувалась чому її так довго тут тримають. Вони з мамою чекали на лікаря, він мав оглянути її востаннє, та підписати документи на виписку.

- Мамо, а Мирослава кудись поїхала? – запитала Наталя

- Ні, вона тут, у лікарні на роботі. Хіба сьогодні не заходила?  Казала що була вчора і нині теж планує зайти, а що? Вона має кудись їхати?

- Ні, я просто так подумала, обіцяла зайти, та не зайшла – збрехала Наталя.

- Тимур їде у відрядження на пів року у Німеччину – повідомила мама – Каже що лікарня відправляє, мовляв, чудова нагода, обмін досвідом, але мені здається що в них з Мирославою щось не в ладах.