ІІ "Міла"

За сто верств від Чернігова, поміж бору, в мальовничому  селі жила прекрасна дівчина. Вона була вродлива, розумна і хазяйновита.

І звали ту дівчину Міла. Старанна була Міла. В школі вчилася на відмінно. А в ввечері, як прийде додому, то завжди допоможе батькам по господарству. І кролів попорає, і буряки посапає. А як вже поможе по господарству тільки тоді піде гуляти на вечорниці.

Минали роки і прийшла пора віддавати Мілу в науку.

Задумалася Міла. Скільки різної роботи буває у світі – не злічити.

Не знає Міла ким вона хоче бути.

Була у Міли тітка Алла. Ось до неї і вирішила Міла звернутися за порадою.

Жила тітонька Алла в місті Мена. Зібрала Міла мікро-жіночий чемоданчик і рушила в гості до тітоньки на громадській кареті.

Міла підійшла до дверей будинку де жила тітонька Алла й постукала.

Через декілька секунд за дверима почулися  кроки. За хвильку клацнув засув і двері відчинилися. На порозі стояла заспана тітонька Алла. Але вгледівши, що за гостя до неї завітала тітонька вмить прокинулася й мовила:

- Доброго дня Мілочка. Проходь до оселі.

Мілочка відповіла:

- Доброго дня.

І з цими словами увійшла до хатини.

Тітонька Алла повела племінницю на кухню чаювати. Попили вони чаю і поговорили про те і се. Після цього Міла і вирішила запитати у тітоньки:

- Тітонько підкажи? В яку науку краще податися?

Алла не забарилася з відповіддю:

- Ось я 20 років пропрацювала помічником цілителя людей з шкірних проблем. Тож як на мене кращої науки не варто шукати.

Задумалася Міла: «А чом би і собі не стати в ту науку де тітка».

Пройшло не так  багато часу, а поїхала Міла в місто Чернігів вступати в науку цілителя людей. Вступила вона до Чернігівського цілительского коледжу. По осені й поселилася в студентський будинок.

 Цікава виявилася наука цілителя. Чого тільки не навчили Мілу. І як болі знімати. І як хворі ганяти. І як нерви вправляти. І як по латині глаголить. 

Так і пройшло два роки.

Одного прекрасного осіннього вечора Міла, щоб не сидіти даром у будинку студентів вирішила піти прогулятися по міському парку. Тож одягнувши осіннє пальто і взувши осінні башмаки вийшла із студентського будинку. Вона пройшла до зупинки. Якраз підійшла міська громадьська карета яка їхала до міського парку. Міла сіла в неї. Карета рушила в путь.

***

Коли у Юлія скінчилася воїнська служба він отримав звання молодшого воєводи і повернувся в Чернігів.

По поверненню сів в дома і зажурився. Минула служба, а того чого шукав не знайшов.

Аж раптом з згадав молодший воєвода про клубок-навігатор який йому подарував дідок. Дістав він клубок. Покрутив його в руках і думає: «А була, не була» - й кинув його на землю. Клубок взяв й покотився. Юлій тільки і встигав за ним бігти.

Довго він так біг чи не довго. А прибіг він у міський парк.

Дивиться на клубок й іде за ним. А сам думає: «Куди ж мене клубок приведе».

Так ішов аж бува не збив з ніг дівчину яка йшла йому на зустріч. Він глянув на неї. Аж ніби блискавка вдарила в нього. Дівчина була неймовірної краси.

Він до неї й мовив:

- Вибач. А як тебе звати?

Дівчина також була збентежена. Але посміхнулася і відповіла:

- Міла.

- А мене звати Юлій –  він мовив.

- Дуже приємно – відповіла Міла.

- Прогуляємося парком? – запропонував Юлій.

- Добре – погодилася Міла.

І вони пішли гуляти по парку.

На цьому казотці і кінець.