Зникле сонце

Десь у далекій і дуже спекотній країні, під назвою Африка, жив собі маленький жираф. Його шия здавалась оточуючим не за віком довгою.Щоранку коли руде африканське сонечко будило все навколо, жителі лісу починали гратися, а маленькі звірята починали свою нову і цікаву гру. Жирафік щоразу з надією просився у їхню веселу компанію, але щоразу чув лише одне:"Як же ти будешь грати з   нами, диваку, адже ти навіть не вмієш перекидатися через свою незграбну шию?" - І, залишивши жирафіка, продовжували веселитися.

А мавпи, які більше за інших дражнили нещасного, говорили-"Можливо, ми пограємося з тобою, тільки якщо ти викрадешся за нами" - і з реготом перестрибували з гілки на гілку.
Ось так і жив наш жирафік, без друзів і думав, що він самий нещасний у всій великій Африці. Але ось одного разу, коли зазвичай, наступало ранок, сонце не вийшло на небо. І всі наступні дні сонечка не було на небі, Африка поринула в цілковиту темряву.Усі мешканці джунглів дуже засмутилися і більше ніхто не веселився.
Холодно і незатишно стало в наших джунглях. "Де ж наше руде сонечко,-питали левенята, де ж воно дивувалися мавпи, що ж буде з нами?"

"На обід найстаріша і наймудріша африканська сова зібрала лісову пораду і сказала: "Послухайте, звірі я знаю хто може допомогти нам, це Жирафік, адже у нього така довга шия, що тільки він зможе дістати нам сонце."Після цих слів всі повеселішали і заляскали в долоні. Звичайно ж все так і сталося, добрий Жирафік без праці дістав сонце з-за хмар, завдяки своїй шиї. І всім в Африці стало тепло і весело."Пробач нас Жирафік, ми більше ніколи не будемо сміятись з твоєї довгої шиї, адже вона найпотрібніша на світі," - говорили мавпи.
З тих пір наш жираф не знав смутку, до самих зірок він грав зі своїми новими друзями, тому що тепер їх у нього було дуже багато. "Щоранку він жмурив очі від яскравого сонечка, і думав-"Щасливіше мене немає нікого у всій великій Африці!"