розділ 13

Бійка. І бійка

—  Це тебе не виправдовує, — сказала Нелла з такою дзвінкою похмурістю, що відбувайся справа на сцені, їй би почали аплодувати. — Нічого не зможе тебе виправдати!

— Я не виправдовуюсь, — відмахнувся Лост. Відвик він від гордих дівчат із пташиних домів. І від того, що ця гордість змушує їх поводитися вперто, на межі з дурістю, наплювавши як на можливість програти, так і на можливість померти фактично ні за що. Втім, чоловіки поводилися не краще. А багатьом із них уже навіть не двісті років, а іноді вже за триста, і їм відверто час задуматися про вічність, бо до п'ятиста поки що ніхто не зміг дожити. Мабуть, навіть у дуже сильних магів є межі омолодження.

— Помовчіть, — сказав Марук. Теж той ще самовпевнений тип, впевнений у непохитності і незмінності будь-чого.

Наприклад, туману з тіней. Лост ледве на крик не зірвався, змушуючи його вслухатися у свої слова і зрозуміти, нарешті, що проклятий туман виявився у його власному саду, а не десь там, у яру серед глухого лісу.

Адже вважається, що чорний туман із його щупальцями саме тому можна ігнорувати. Він з'являється у безлюдних місцях. Найчастіше — в горах, куди й так мало хто ходить, ну, хіба що молодь вирушає на полювання, але й ті вдень. Кому ті гори з їхніми породженнями темних богів, отруйними піщаними ящірками та іншою чарівною фауною, а місцями й флорою взагалі потрібні? Особливо вночі? Хіба що придуркуватим вільнонайманим магам, які вирішили влаштуватися в долині, а потім постійно її захищати від цих тварюк. За межі гір ця живність виходила рідко. І там її швидко знищували, хіба що встигала добігти до тих самих глухих лісів з ярами.

А чим чорний туман відрізняється від решти? Подумаєш, щось нове в тих горах завелося і виповзати стало зайве часто. Вдень воно нікому не заважає. А вночі, без охорони та накопичувального каміння, дорогами та лісами вештаються лише повні ідіоти. До будинків, навіть лісових, мисливських, на палях, туман не ліз і нікого там не чіпав.

Загалом, у те, що цей туман узяв і з'явився просто посеред саду, голова Дому вірити спочатку відмовлявся, а потім довго запитував, як же так, адже досі він хіба що в невеликих селах з'являвся. І на дорогу виповзав, а до міст навіть не наближався. Ну, з чуток. У те, що тих, хто зустрів туман посеред міста, більше ніхто ніколи не бачив, і нікому вони нічого не змогли розповісти, Марук повірити відмовився принципово. І задумався, тільки випивши чашку чаю і вислухавши похмуру Неллу, яка хотіла вбити гостя, але була змушена його підтримувати і доводити, що туман таки був. І вона неодмінно б про нього розповіла. Вона згадати про нього встигла. Але завадили Яструби, які важливіші за якийсь туман.

— До породжень темряви не можна так ставитись, — похмуро сказав Лост. — Вони вміють вчитися, рости та змінюватися. А ще вміють накопичувати силу та змінювати під себе реальність. І в цій зміненій реальності може вилупитися будь-що. Може, воно вже вилупилося. Скільки у тих горах печер?

Марук з цікавістю на нього подивився і сказав, що ніхто не ризикуватиме людьми, щоб подивитися, що завелося в печерах. Якби гори комусь були потрібні, то гаразд. А так, ризикувати людьми, щоб дізнатися, що породження темряви лізуть із тієї печери… та кому вона потрібна? Яка різниця, з якої печери воно лізе? Адже лізе вже не перше тисячоліття, і особливих проблем нікому так і не доставило. Навіть мисливці в горах рідко від зіткнень із цими тварюками страждають. Розумні мисливці взагалі ночами в гори не їздять. А вдень обходять стороною печери.

— Техніка безпеки, — пробурмотів Лост.

Адже він теж не надавав значення цій проблемі, доки не переселився в інший світ і не дізнався, що темрява одного разу може розроститися настільки, що почне збільшувати свою територію. Щось десь може вирости чорна трава, яка змінює простір навколо себе, роблячи його придатним для життя створінь пітьми та непридатним для людей. Що…

Ну, багато чого він дізнався.

А тут продовжують не зважати, навіть коли цей проклятий туман з'явився. І, мабуть, керівник аспірантури Шелеста правий — те, що місцеві маги навчилися продовжувати своє життя, так і не навчившись вкладати зусилля в розвиток магії, як науки, викликало застій і потяг до традицій. Динаміки місцевим магам не вистачає, бажання зробити якнайбільше за короткий проміжок часу.

— Гаразд, — нарешті сказав Марук, надумавшись на втіху. — Я згоден, це справді може стати проблемою, тут же діти, які не вміють боронитися. Але, якщо тобі невідомо, у нас теж є заклинання, що закликають світло. І якщо ці заклинання так на туман діють, проблема не така велика. І гінців я розішлю, з розповіддю та попередженням. Думаю, більшого й не треба.

Лост стримався і не обізвав його ідіотом. Воно б нічим не допомогло. Та тут взагалі нічого і нічим не допоможе, поки цей проклятий туман не навчиться забиратися в спальні великих магів і пожирати їх просто на їхніх рідних ліжках. Повинно статися щось грандіозне, щоб вони заворушилися, всупереч традиції ставитися до темряви, як до напівдохлих решток переможеного в давнину зла.

— Дуель відбудеться, тут я відмовити не можу, — продовжив радувати Лоста Марук. І посміхнувся, вірячи у силу бойової чаплі. — Ти образив гідну дівчину, чий рід пов'язаний із нашим Домом.

— Я за неї радий, але з огляду на те, що сталося непорозуміння…

— Непорозуміння?! — розсердженою кішкою зашипіла Нелла. І не доведеш їй, що намагаєшся обійтися без ідіотської дуелі тільки тому, що після неї у бойової чаплі буде набагато більше приводів для прикрості та спраги помсти.

— Непорозуміння. Звідки мені було знати, що ти купатимешся посеред дня? У тебе що, жодних обов'язків немає?

Нелла похмуро засопіла. Обов'язки явно були, але ванна на той момент була важливішою за обов'язки, які можна було тимчасово перекласти на підлеглих.

— Ти посмів увірватися та дивитися…

— Та що я там не ба… точніше, нічого я не побачив, я одразу впав, — з усією впевненістю сказав Лост. Повторювати вибачення вдесяте він не збирався, вибачатися далі буде вже поганим тоном.