3. Життя триває...

Ніка самотньо стояла на тротуарі. Автобус поїхав, та вона не засмутилась через це. Її тепер хвилювало інше – як вона тепер житиме, не знаючи чи побачить ще хоч на мить його? Їй здалось, що частинка її серця, а може й ціле лишилось у тій машині чи, може, десь помежи скель. Вона ніколи не забуде цієї випадкової зустрічі. Такого романтичного побачення для неї ніхто ще не влаштовував. Хоча це спочатку призначалось іншій. А ця інша не прийшла. Ніка ніколи не бажала людям нічого погано. Та сьогодні щиро надіялась, ця дівчина образилась за щось на свого хлопця і не пробачить його. А він пригадає про Ніку і знайде її. Та це були лише мрії. Мрії про чарівного незнайомця, чийого імені вона так і не дізналась. 

    Наступної маршрутки довелось чекати майже пів години, адже на окраїну міста громадський транспорт ходить нечасто.  Додому вона потрапила близько одинадцятої. В цей час місто вже почала накривати спека. Була субота. Ніка сьогодні планувала трохи прибрати вдома, а увечері мала піти в кіно з подружкою. В неділю домовилась поїхати зі своїм хлопцем Станіславом на якийсь приватний пляж і гарно там відпочити. Але їй нічого не хотілось. Спочатку Ніка зателефонувала до подруги і сказала, що у неї сильно розболілась голова і вона не зможе піти в кіно. Подруга розчарувалась, та все ж з поставилась з розумінням до цього. Станіслав же, коли почув, що у його дівчини болить голова, висловив сподівання, що до завтра все минеться.

- Ні, Станіславе, це мігрень, вона так швидко не проходить. Я надіюсь, що в понеділок я буду здорова, а от завтра то навряд чи. – Сказала йому Ніка.

- Ну тоді я приїду до тебе, щоб тобі не було самотньо! – Запропонував Станіслав.

- Вибач, Стасе, я зараз прийму ліки і намагатимусь заснути, бо вночі я спала геть погано.

- Ну, гаразд. Але щойно пройде біль, телефонуй! Я обов’язково під’їду і ми з тобою якось розважимось! А зараз дійсно постарайся заснути, якщо в цю ніч спала погано!

- Ах, Стасе, знав би ти, як я гарно провела цю ніч! Тобі навіть наснитись таке не може! – Мрійливо сказала Ніка, звісно, що після того, як Станіслав від’єднався.

   Після розмови зі Станіславом Ніка пішла у ванну. Вона вирішила прийняти прохолодний душ, який остаточно повернув її до реальності. Вона все більше розуміла, що ніколи вже не побачиться із своїм чарівним незнайомцем, який врятував її від дощу. А ще зрозуміла, що закохалась в нього. Вперше в житті! Бо ж раніше таке почуття здавалось їй нереальним. Так, вона зустрічалась із Станіславом, але їй він просто подобався. І нічого крім симпатії вона до нього не відчувала. Вона із ним познайомилась випадково у кафе біля свого університету. Ніка тоді була на випускному курсі. Вона розговорилась із ним і сказала, що за кілька місяців отримає диплом і буде фахівцем з менеджменту. А Станіслав розповів, що очолює невеличку фірму, якій дуже потрібен здібний менеджер. Вони обмінялись телефонами, стали зустрічатись, а коли Ніка закінчила університет, Стас взяв її до себе на роботу. І здавалося б, все складалось якнайкраще. Пропрацювавши кілька місяців на роботі у Стаса, Ніка показала себе хорошою менеджеркою. А якось секретарка Стаса зізналась їй, що він випадково обмовився, що планує зробити Ніці пропозицію. І Ніка вже налаштувалась виходити  заміж. Їй було лише двадцять два, а Стасу – двадцять вісім, і дівчині здавалось, що це найкращий час для одруження. Вона вже навіть розповіла про Стаса батькам, які жили в іншому місті. Познайомилась із батьками Стаса, а проходячи повз весільні салони, стала приглядатись до нарядів нареченої. Та ось вчорашня подія змінила всі її настрої. Вона вже не хотіла бути нареченою Станіслава – симпатичного, перспективного і надійного. Тепер у її мрії вселився інший – зовсім невідомий, але такий дорогий серцю незнайомець, бо навіть імені його вона не знала. Всі вихідні Ніка провела в роздумах, як правильно поступити. Більше всього на світі їй хотілось бути поруч із цим невідомим незнайомцем, але знайти його було нереально. Тому вона вирішила все залишити на своїх місцях і продовжувала зустрічатись зі Станіславом та працювати у нього.

    Темні ночі змінювались світанками, а за днем сьогоднішнім наступало завтра. Життя йшло своїм руслом. В Ніки також нічого не змінилось. П’ять днів на тиждень вона проводила на роботі, а два вихідних або зі Станіславом, або з подругами. І все б ніби добре, та все ж… Їй не вистачало емоцій. Емоцій, яких міг би дати їй тільки він – незнайомець, що колись виник з-поміж скель. І десь там, поміж скель лишилась частинка її серця. Щоденні турботи відволікали думки Ніки від спогадів про зустріч у грозу, та коли приходив вечір… Теплими літніми ночами Ніка довго не засинала. Слухаючи, як відраховує час старий годинник на стіні, дівчина пригадувала події, які перевернули все її життя. «Приблизно об одинадцятій, тобто, саме зараз, я зайшла з ним в оту печеру…» - Подумки вона повертала назад хвилини свого щастя. Вона пригадувала кожен момент, що була поряд із своїм незнайомцем, із її пам’яті не втратилась жодна дрібничка цієї чарівної ночі. Намріявшись вволю, дівчина засинала під ранок. Але й тоді не залишав її цей чарівний незнайомець, він приходив до неї уві сні.  Гарячим вогнем обпікали вуста Ніки його поцілунки, щоночі він тримав її у своїх міцних затишних обіймах, вона відчувала дотик його рук, які пестили її довге волосся. Вони часто гуляли біля моря, іноді заходили у свою печеру, бродили нічними вулицями сонного міста. І всюди їх супроводжував вірний пес – Чарусь. А далі… вона поверталась додому і просипалась у своєму ліжку. Ніці хотілось, щоб ніч не закінчувалась, хотілось побути ще із коханим. Але жорстока реальність брала своє. Ніка сонно піднімалась з ліжка та збиралась на роботу. Тепер життя її розділись на дві частини: реалістичний день, де вона зустрічала багатьох людей, більшість із яких здавались їй нудними і нецікавими; і казкова ніч, де вона бачила лише одну, але найдорожчу для себе людину, і де відчувала себе найщасливішою у світі. Це було жахливо! Два життя, реальне і вигадане! Чи вимріяне? Іноді Ніці здавалось, що вона втрачає розум.