2. Ранок: казка закінчилась

Ранок приніс з собою запах солі і свіжості. Сонце повільно підіймалось над обрієм, розливаючи по небу ніжні відтінки рожевого і золотистого. Під його променями красиво виблискували морські хвилі. А  ще геть вологий пісок прикрашали мушлі, що вчора хаотично розкидало море.

   Коли Ніка відкрила очі, то красивого незнайомця поруч не було. Вогонь вже давно згаснув. Ніка швидко відшукала свої речі і одягнулась. На якийсь момент вона засумнівалась: а чи не наснилось їй все це? Може, вона втратила свідомість і це все їй видалось? Але як тоді вона потрапила до печери? І вогонь хтось все-таки тут запалив? Раптом до її руки торкнулось щось пухнасте. Вона різко обернулась і побачила чорного собаку – отже, все було насправді!

- І де ж твій господар? – Спитала вона у собаки.

   І в цю ж мить у проході до печери з’явився він. Сьогодні він був лише у штанах і білій сорочці без піджака, але так йому було ще краще. Побачивши його, Ніка усміхнулась. Та усмішки у відповідь не отримала.

- Ти вже одягнулась? Тоді ходімо, бо я трохи поспішаю. – Сказав він і вказав на спуск зі скелі. – Я підвезу тебе до міста.

    Ніка пішла вперед, за нею йшов незнайомець і собака. За однією зі скель і справді стояв джип. Хлопець відчинив двері і запропонував Ніці сісти на переднє сидіння, собака забрався назад. Симпатичний незнайомець мовчки сів за кермо і вони поїхали. Дорогою теж мовчали. Ніка тихцем поглядала на незнайомця. Їй хотілось дізнатись його ім’я, а ще поцілувати або просто поговорити. Та вона не наважувалась. Вчора він був романтичний, ніжний і дуже красивий. А сьогодні став холодним, суворим, але не менш красивим. Вони під’їхали на окраїну міста.

- Ти зможеш звідси дістатись додому? – Запитав він.

- Так, зможу. – Відповіла Ніка.

   Він зупинився на узбіччі. Ніка розуміла, що пора виходити, але так не хотілось прощатись із ним. 

- Дякую за гарно проведений час! – Спробувала вона нагадати про вчорашню ніч, сподіваючись почути щось приємне у відповідь.

- Якщо поспішиш, то ще встигнеш на он цей автобус! – Сказав він. Ніка побачила, що на зупинці неподалік від них і справді стоїть міський автобус.

- Так. – Сказала вона. – Дякую, що підвіз.

-  Будь ласка!

     Щойно Ніка вийшла і закрила двері, як джип розвернувся і швидко поїхав у протилежному від міста напрямку. Вона навіть номер авто не встигла подивитись.

    Ніка самотньо стояла на тротуарі. Автобус поїхав, та вона не засмутилась через це. Її тепер хвилювало інше – як вона тепер житиме, не знаючи чи побачить ще хоч на мить його? Їй здалось, що частинка її серця, а може й ціле лишилось у тій машині чи, може, десь помежи скель. Вона ніколи не забуде цієї випадкової зустрічі. Такого романтичного побачення для неї ніхто ще не влаштовував. Хоча це спочатку призначалось іншій. А ця інша не прийшла. Ніка ніколи не бажала людям нічого погано. Та сьогодні щиро надіялась, ця дівчина образилась за щось на свого хлопця і не пробачить його. А він пригадає про Ніку і знайде її. Та це були лише мрії. Мрії про чарівного незнайомця, чийого імені вона так і не дізналась.