Казанова у Львові

Отрута, замаскована під вченість

Повернувшись до бальної зали палацу Чарторийських, Джакомо Казанова не став гаяти часу дарма. Зачеплене чоловіче самолюбство вимагало тонкого вишуканого реваншу — такого, що вдарить у саму ціль, але не залишить на його бездоганних мереживних манжетах жодної плями. Як людина, що знала ціну власному імені при європейських дворах, венецієць ніколи б не опустився до грубих пліток чи прямих наклепів. Навіщо говорити самому, коли у Львові є кому підхопити найменшу іскру й роздмухати з неї пожежу?

Повільно потягуючи вино, Казанова наблизився до невеликого, але надзвичайно впливового кола дам біля мармурового каміна. Там, обмахуючись пишними страусовими та мереживними віялами, жваво обговорювали вечірні новини господиня львівського салону, у чиєму палаці зупинився сам венецієць — грізна й гостра на язик каштелянова пані Кам’янецька (Катажина Коссаковська), її незмінна супутниця в усіх світських інтригах графиня Софія Жевуська та ще кілька поважних шляхтянок.

— Ах, кавалере де Сенгаль, підійдіть-но ближче! — владно покликала його пані Кам’янецька, ледь кивнувши віялом. — Ви людина бувала, об’їздили пів Європи, бачили двори Версаля й Відня. Скажіть нам, як таке може статися: ще тиждень тому панянка дихає здоров’ям і пашить рум’янцем, а сьогодні посеред мазурки раптом блідне, мов полотно, і її ледь живу виносять до карети? Невже львівське повітря таке підступне?

Казанова схилився у бездоганному, шанобливому поклоні, зберігаючи на обличчі вираз лагідної, трохи задумливої вченості.

— О, ясна пані, повітря у вашому прекрасному місті ні до чого, — м’яко й мелодійно промовив він, обводячи поглядом жінок, які одразу нашорошили вуха. — Річ у тім, що в юності в Падуанському університеті я чимало часу присвятив вивченню медицини й таємниць жіночої природи. І скажу вам як людина, знайома з наукою Гіппократа: раптова слабкість посеред вечора рідко буває випадковою.

Софія Жевуська миттєво подалася вперед, примруживши очі:

— Ви гадаєте, кавалере, це якась прихована недуга?

— Навпаки, графине, найприродніший у світі стан, — із легкою, загадковою усмішкою зауважив Казанова, свідомо не називаючи жодних імен і зводячи розмову до загальних міркувань, хоча кожна присутня розуміла, про кого йдеться. — Зауважте самі, шановні пані: коли молода квітуча шляхтянка раптом починає страждати від незрозумілих запаморочень у задушливих залах, коли її настрій змінюється від шаленого запалу до раптових сліз, а наречений, замість того щоб насолоджуватися довгими, вишуканими заручинами за всіма звичаями предків, раптом наполягає на неймовірно швидкому, майже поспішному вінчанні…

Казанова зробив коротку, вивірену паузу, недбало покрутивши в пальцях ніжку кришталевого келиха. Він, звісно ж, жодним словом не згадав про того розкішного арабського скакуна й про те, що сам граф Рудницький зробив пропозицію через зачеплену гордість. З історії випадала лише одна деталь — і картина змінювалася до невпізнання.

— У Венеції та Парижі старі лікарі в таких випадках лише багатозначно усміхаються, — тихо, з м’якою, майже співчутливою інтонацією продовжив італієць. — Бо ж за всіма медичними ознаками таке поєднання — раптова слабкість, тугий корсет, який раптом стає нестерпним, і надзвичайний поспіх із весіллям — свідчить лише про те, що природа виявилася швидшою за церковне благословення. У таких випадках зволікати з вівтарем справді небезпечно, адже за кілька місяців навіть наймайстерніша швачка не зможе приховати те, що має з’явитися на світ у законному шлюбі.

У колі дам запанувала миттєва наелектризована тиша. Казанова не вимовив забороненого слова. Він не назвав Констанцію по імені, не звинуватив її прямо й не виставив себе ницим пліткарем — він лише майстерно розклав перед найкращими мисливицями за скандалами готові шматочки мозаїки, дозволивши їхній власній уяві домалювати решту.

Першою оговталася графиня Жевуська — її очі спалахнули таким тріумфальним вогнем, немов вона щойно виграла цілий маєток у фараон. Пані Кам’янецька повільно прикрила рот віялом, багатозначно перезирнувшись із сусідками: тепер і раптова істерика в будуарі, і блідість у галереї, і поспішне весілля графа Рудницького склалися для них у єдину, бездоганно логічну й скандальну картину.

— Ви надзвичайно проникливий знавець людської природи, кавалере де Сенгаль, — тихо, з ледь прихованим захватом промовила пані Кам’янецька. — Справді, медицина — велика наука…

Казанова лише скромно вклонився, немов приймаючи комплімент за вчену бесіду, вибачився й неквапливо відійшов до картярських столів. Справу було зроблено: отруйне зерно впало в найродючіший ґрунт львівських салонів, і до ранку про «таємну причину» поспішного весілля графа Рудницького вже шепотітиме все місто.
 




Поскаржитись




Використання файлів Cookie
З метою забезпечення кращого досвіду користувача, ми збираємо та використовуємо файли cookie. Продовжуючи переглядати наш сайт, ви погоджуєтеся на збір і використання файлів cookie.
Детальніше