Тим часом у головній залі раут продовжувався, проте настрій вечора невловимо змінився. Подія в мармуровій галереї та поспішний від’їзд нареченої графа Рудницького стали головною поживою для світських пересудів.
Біля високої мармурової колони, недбало тримаючи в руці келих угорського вина, стояв Джакомо Казанова. Із легкою, трохи загадковою усмішкою на вустах він спостерігав за тим, як знесилену, бліду мов полотно Констанцію під руки вели до виходу схвильована пані Юліана та камеристка, а слідом за ними на парадні сходи вийшов і сам похмурий та непроникний граф Владислав.
Для венеційця, який провів пів життя при європейських дворах і наскрізь бачив будь-які закулісні інтриги, це видовище стало справжньою насолодою. Він із непідробним, азартним інтересом стежив за кожним жестом, за кожним перешіптуванням гостей, що миттєво збилися у тісні гуртки, немов бджоли у розтривоженому вулику.
Весь останок балу італієць провів, неквапливо прогулюючись між картярськими столиками, диванчиками та групами гостей. Зберігаючи вигляд безтурботного заїжджого кавалера, він уважно ловив кожне слово, кожен натяк, вивчаючи, як саме львівське товариство перетравлює цю новину.
А говорив про це буквально кожен присутній — пошепки, прикриваючи роти мереживними віялами або схиляючись один до одного над келихами пуншу.
— Кажу вам, пані старостино, тут справа зовсім не в задусі й не в шнурівці! — пристрасно шепотіла у кутку залу головна пліткарка салонів графиня Софія Жевуська, схилившись до літньої дами в парчевій сукні. — Я сама бачила її за пів години до того в малому будуарі! Стояла над свічкою бліда, мов привид, і ховала в складках роброну якийсь зім’ятий папірець! А потім іще й виправдовувалася, ніби парфуми собі вибирає! Ох, недарма кажуть, що в тихому болоті чорти водяться…
— Невже ви гадаєте, графине, що між нареченими вже пробігла чорна кішка? — зацікавлено підхопила її співрозмовниця, хитрувато примружившись. — А може, то не папірець, а сам пан граф Рудницький висунув якісь нові вимоги до посагу? Подейкують, маєтки її родини хоч і давні, та обтяжені старими боргами ще з часів покійного батька. А Владислав чоловік суворий, грошам лік знає!
— Та який там посаг, люба моя! — пирхнула інша пані, що саме підійшла до їхнього кола. — Ви погляньте, як на неї весь тиждень поглядав цей заїжджий венецієць, кавалер де Сенгаль! І квіти їй слав, і в мазурці очима поїдав! От, мабуть, у галереї граф Владислав і поставив свою гонорову наречену на місце. А вона, не звикла до докорів, узяла та й зімліла від страху, щоб весілля не зірвалося! Бо де вона ще знайде такого багатія, як Рудницький?
Не менш жваво обговорювали пригоду й чоловіки біля ломберних столиків, де під дзвін золотих дукатів та стукіт карт народжувалися власні, куди цинічніші версії.
— Ну що, панове, бачили, як швидко зів’яла наша горда троянда? — тихо посміявся молодий поручик гусарського полку, тасуючи колоду. — Позавчора від коня Рудницького носа вернула, мовляв, замалий дарунок до вінця, а сьогодні вже в галереї на руках винесли! Мабуть, граф нарешті показав їй, хто в домі буде господарем.
— Е ні, друже, тут інша причина, — багатозначно зауважив сивовусий шляхтич, поправляючи кунтуш. — Ви звернули увагу, з яким обличчям Рудницький вийшов із галереї слідом за Потоцьким? У нього очі горіли, мов у вовка! Тут пахне або ревнощами, або прихованою інтригою. Боюся, якби до великого посту замість весільних дзвонів ми не почули брязкоту шпаг на світанку за міською брамою!
Казанова, проходячи повз і вловивши цю останню репліку, ледь помітно усміхнувся кутиком губ. Він підняв келих у мовчазному тості на честь невидимих гравців цієї вистави й зробив ковток.
Версія про задуху й тугий корсет, яку так старанно поширював граф Рудницький, не обманула досвідченого венеційця ані на мить. Казанова точно знав: коли горда жінка втрачає свідомість посеред балу після того, як отримала таємну записку, за цим стоїть не слабке здоров’я, а сильна буря в душі. І тепер його власний азарт спалахнув із новою, нестримною силою — йому конче потрібно було дізнатися, чий саме удар збив Констанцію з ніг і чи залишився у нього самого шанс виграти цю небезпечну львівську партію.
#811 в Жіночий роман
#2985 в Любовні романи
#87 в Історичний любовний роман
Відредаговано: 20.11.2026