Казанова у Львові

Між вогнем і кригою, або Нічний поєдинок у кабінеті графа Рудницького

.

.

Карета графа Владислава Рудницького котилася засніженими вулицями нічного Львова, та думки його мчали значно швидше за породстих коней. Повернувшись до свого міського палацу, він відпустив камердинера і  зачинився у власному кабінеті.

Сон не йшов — надто багато всього перевернулося за цей вечір. Скинувши важкий парадний жупан і залишившись у самій сорочці з розстебнутим коміром, Владислав опустився в глибоке шкіряне крісло біля каміна, де потріскували сухі букові поліна, кидаючи багряні відблиски на темні дубові панелі стін. Він налив у кришталевий келих старого бурштинового коньяку, розкурив довгу порцелянову люльку з запашним турецьким тютюном і застиг, дивлячись у вогонь.

Справа набувала вкрай небезпечного й непередбачуваного обороту.

Ще день тому все здавалося Владиславу простим і зрозумілим, як партія в шахи. Коли він вирішив піднести Констанції того безцінного арабського скакуна, це був королівський жест — недвозначний вияв чоловічої уваги, перед яким не встояла б жодна панянка у Львові. Він звик перемагати легко, але цього разу наштовхнувся на вишукану зухвалість. Констанція не прийняла дар. З бездоганною, майже невинною світською усмішкою вона промовила лише кілька слів: «Такий розкішний дарунок личить приймати лише з рук законного чоловіка, пане графе».

Вона не вимагала шлюбу прямо. Не ставила ультиматумів. Але цей прозорий, мов кришталь, натяк на очах у всього товариства став ляпасом для його шляхетського самолюбства. Волелюбний магнат, господар величезних маєтків і непереможний улюбленець світських салонів, який узагалі не збирався зв’язувати себе кайданами шлюбу найближчими роками, раптом відчув, що його майстерно загнали в кут. Відступити після її слів означало б розписатися у власній несерйозності та слабкості, стати посміховиськом для всього міста, де вже пошепки сміялися з того, як горда панянка поставила на місце самого Рудницького.

Саме тоді, засліплений зачепленим его, він і прийняв виклик — зробив офіційну пропозицію, але в змові з Потоцьким замислив жорстокий бездоганний реванш. Владислав зовсім не планував вести її під вінець. Задум був простий: дозволити їй повірити у власну перемогу, дочекатися, поки її легковажна вдача візьме гору, викрити її на таємному побаченні із заїжджим венеційцем Казановою і прилюдно розірвати заручини, виставивши її перед усім світом корисливою безчесною інтриганкою. Так він би зберіг і свободу, і репутацію, і тріумфально повернув собі борг за приниження.

Та зараз, сидячи в тиші нічного кабінету з келихом у руці, Владислав із гіркотою усвідомлював: його ідеальний план тріщав по швах, а в грудях розгорталася справжня нещадна війна.

З одного боку стояла його залізна нарцистична гордість впливового магната. Вона нашіптувала, що поступитися зараз — означає програти. Якщо він просто одружиться з нею після всього, що сталося, це виглядатиме так, ніби норовлива панянка все ж таки обкрутила його навколо пальця, змусила танцювати під свою дудку, та ще й приховала свій флірт із заїжджим італійцем. Перед Потоцьким, перед самим собою, перед власним чоловічим самолюбством це здавалося капітуляцією.

Але з іншого боку в ньому бушувала  нестримна чоловіча стихія, яку він більше не міг приборкати жодними доводами розуму.

Після тієї миті в мармуровій галереї бажання володіти Констанцією перетворилося на нав’язливу, обпікаючу жагу. Владислав зробив ковток коньяку, та вогонь у крові від цього лише посилився. Він знову й знову прокручував у голові відчуття її тендітного тремтячого тіла, що притулилося до нього, аромат її шкіри, її розпашілі щоки, вологі від сліз губи. Він хотів її — хотів так гостро й владно, як ще ніколи не хотів жодної жінки.

І саме в цьому крилася найгірша пастка.

Владислав суворо нахмурився, гарячково шукаючи бодай якусь лазівку, але її не існувало. Якби мова йшла про звичайну світську інтрижку, він давно б засипав її коштовностями і зробив своєю коханкою. Та Констанція була шляхтянкою з бездоганною репутацією і  характером. Та, хто без вагань відмовилася від безцінного скакуна, ніколи не погодилася б на принизливу роль утриманки. До неї неможливо було підступитися інакше, як через вівтар. У суворому світі шляхетських звичаїв єдиним ключем до її спальні, єдиним правом торкатися її, вдихати її запах і назвати своєю була обручка й шлюбний контракт.

Граф глубоко вдихнув, спершись ліктями на коліна й стиснувши пальцями скроні.

Якщо він доведе до кінця план із Потоцьким і знищить її репутацію — він тріумфуватиме як месник, але назавжди втратить її як жінку. Вона зненавидить його лютою ненавистю, її відвезуть у далекі маєтки або видадуть за когось іншого, і він до кінця життя згадуватиме тепло її плеча в галереї, кусаючи лікті від безсилля. А якщо він піде до вінця — то отримає жінку, якою марить кожною клітиною тіла, але ціною власної гордості, так до кінця й не знаючи, чи не тримає вона в серці образ іншого чоловіка.

Вогонь у каміні повільно згасав, перетворюючись на тліючий жар, а за вікном уже починав сіріти зимовий львівський світанок. Граф Владислав Рудницький так і не зімкнув очей, затиснутий у лещатах між пихою, що вимагала помсти, і пристрастю, яка вперше в житті виявилася сильнішою за його волю.
 




Поскаржитись




Використання файлів Cookie
З метою забезпечення кращого досвіду користувача, ми збираємо та використовуємо файли cookie. Продовжуючи переглядати наш сайт, ви погоджуєтеся на збір і використання файлів cookie.
Детальніше