.
.
Повернувшись із тераси до головної зали, граф Владислав Рудницький миттєво одягнув звичну світську маску бездоганної ввічливості та стриманої турботи. Коли до нього почали підходити занепокоєні гості й цікавитися здоров’ям пані Констанції, він із гідністю та спокійною усмішкою пояснював кожному:
— Дякую за вашу чуйність, панове. Нічого серйозного, лише задуха в залах і надто туго затягнутий вечірній корсет. Моя наречена перехвилювалася перед майбутнім вінчанням, тож пані Юліана з мого дозволу відвезла її додому, аби вона могла відпочити в тиші.
Ніхто не запідозрив ані сварки, ані таємної інтриги — історія звучала настільки буденно й правдоподібно для львівських раутів, що товариство одразу повернулося до танців і пліток. Та сам Владислав знав правду: їхній із Потоцьким бездоганно вивірений план щойно зазнав нищівного краху.
Минуло не більше десяти хвилин, як крізь натовп гостей до Рудницького швидким, рішучим кроком наблизився граф Потоцький. У його очах горіло неприховане здивування, змішане з роздратуванням. Обмінявшись із Владиславом коротким, багатозначним поглядом, він ледь помітно кивнув у бік виходу, і обидва чоловіки, зберігаючи на обличчях вираз звичайної світської люб’язності, відійшли далеко поза бальну залу — у тихий напівтемний коридор біля парадних сходів, де їхню розмову не могла підслухати жодна жива душа.
Щойно важкі дубові двері за їхніми спинами зачинилися, відсікаючи звуки музики, Потоцький рвучко обернувся. Його голос, приглушений до напруженого шепоту, аж тремтів від подиву та нетерпіння:
— Що коїться, Владиславе?! Чому наш план провалився? Усе ж було підготовлено до найменшої дрібниці!
Потоцький нервово провів рукою по напудреній перуці й ступив ближче, пильно вдивляючись в обличчя Рудницького.
— Я щойно бачив, як її вивели до карети бліду, мов полотно! А тепер ти розповідаєш усьому залу казки про задуху й корсет! Куди поділася ця горда неприступна хижачка? І чому вона не вийшла в сад, де на неї вже чекав венецієць і де її мали застукати свідки? Що пішло не так?
Владислав Рудницький стояв, недбало спершись плечем об холодну стіну, і мовчки спостерігав за збудженням Потоцького. Дивна річ: ще кілька годин тому він сам горів цим задумом, прагнучи поставити Констанцію на місце й прилюдно викрити її меркантильність. А тепер запал Потоцького здавався йому чужим, майже огидним.
— Усе пішло не так, як ми розраховували, — глухо й стримано відповів Владислав, відводячи погляд убік.
Потоцький здивовано звів брови:
— Вона вимагала пояснень, — на обличчі Рудницького мигцем промайнула тінь давніх спогадів про розмову в галереї. — Питала, чому я тримаюся на відстані. А коли я прямо кинув їй в обличчя звинувачення щодо венеційського шевальє... вона втратила свідомість.
Владислав замовк на мить, мимоволі згадуючи її гарячі сльози, тремтячі пальці й те, як беззахисно вона притулилася до його плеча.
— Розплакалася так, що її почало стрясати від ридань, а за хвилину просто знепритомніла в мене на руках.
Потоцький недовірливо примружився, схиливши голову набік, немов намагався розгледіти в словах графа прихований підступ.
— Ти хочеш сказати, що повірив у ці жіночі сльози, Владиславе? — скептично протягнув Потоцький, примружившись. — Схаменися! Жінки її штибу здатні розридатися на замовлення швидше, ніж акторки в театрі, аби лише втримати найбагатшого нареченого у Львові! Вона відчула, що земля горить під ногами, от і влаштувала виставу з непритомністю!
Рудницький криво, ледь помітно усміхнувся кутиком губ, не поспішаючи ані заперечувати, ані тим паче виправдовувати Констанцію. Навпаки — він одразу підіграв, надівши маску досвідченого проникливого чоловіка, якого неможливо обвести навколо пальця.
Адже насправді Владислав і сам не знав напевне, де закінчувалася правда, а де починалася гра. Поставити все на віру в її щирість перед Потоцьким означало б ризикувати власною гордістю — а раптом вона справді геніальна акторка, і тоді він виглядатиме останнім наївним дурнем? Цього його шляхетське самолюбство не могло допустити за жодних обставин.
Тому зовні граф поводився так, ніби чудово бачить її наскрізь і повністю поділяє думку Потоцького: мовляв, так, вона хитра мисливиця за статками, і ця непритомність у галереї — лише добре розіграний спектакль, останній козир жінки, яку притиснули до стіни.
— Ти справді гадаєш, Потоцький, що мене так легко розчулити жіночою слабкістю? — з холодною, трохи зверхньою іронією відповів Владислав, склавши руки на грудях. — Я не вчора на світ народився і прекрасно знаю ціну світським виставам. Проте навіть якщо це й спектакль — зіграний він бездоганно.
Промовляючи ці цинічні слова, у глибині душі Владислав відчував дивний гострий дисонанс. Його розум охоче приймав версію про підступну гру, але інтуїція, підсвідомість і пам’ять тіла вперто чинили опір. Десь глибоко всередині він відчував: щось тут не так. Надто вже по-справжньому тремтіли її плечі, надто живим і непідробним був її розпач у голосі, надто гарячими були її сльози. Навряд чи навіть найвправніша інтриганка здатна настільки переконливо зіграти крах усіх своїх надій і знепритомніти просто на очах у всього рауту.
Та жоден м’яз на обличчі Рудницького не виказав цих внутрішніх сумнівів. Перед Потоцьким він залишався непохитним стратегом, для якого Констанція все ще була лише об’єктом холодного розрахунку.
Потоцький тим часом задоволено кивнув, переконавшись, що друг не втратив тверезості мислення, але все ж нахмурився:
— Твоя витримка робить тобі честь, друже. Але згадай, що стоїть на кону! Якщо не вдасться скомпрометувати її до одруження, то після вінця розірвати цей союз буде занадто дорого — і для твоїх маєтків, і для твоєї честі. Потім ти вже не доведеш усьому Львову, що вона вийшла за тебе лише заради золота! До того ж факти говорять самі за себе. Мені ж доповіли, що вона отримала листа від Казанови і навіть його прочитала! Адже за нею, за моїм дорученням, пильно стежили: бачили, як вона усамітнилася в малому будуарі й провела там достатньо часу, аби спокійно ознайомитися з посланням. То поясни мені: чому ж вона все-таки не пішла в сад і не зустрілася з цим венеційським блазнем? Я ж особисто бачив її непідробний інтерес до нього весь минулий тиждень!
#811 в Жіночий роман
#2985 в Любовні романи
#87 в Історичний любовний роман
Відредаговано: 20.11.2026