Коли карета Констанції в супроводі стурбованої Юліани нарешті від’їхала від палацу, граф Рудницький не повернувся до бальної зали. Він вийшов на холодну кам’яну терасу, підставивши розпашіле обличчя колючому нічному вітру, і вперше за весь вечір дозволив собі скинути маску бездоганної крижаної незворушності.
Усередині панувало глухе гірке розчарування — але не в Констанції, як ще годину тому, а у самому собі та в тій холодній безжальній грі, яку вони затіяли разом із Потоцьким.
Їхній задум здавався таким бездоганним, таким справедливим і вивіреним: провчити пихату меркантильну красуню, яка бачила в чоловіках лише гаманці та гучні титули; заманити її у пастку обіцянкою блискучого шлюбу, а потім холодно відкинути, викривши її таємну інтригу із заїжджим венеційцем на очах у всього Львова. Граф був непохитно впевнений, що заслуговує на це, що вона — лише хижа лялька без серця, яка заслуговує на прилюдну ганьбу.
Але зараз цей ретельно вибудуваний план раптом здався йому дріб’язковим, жорстоким і… невимовно програшним.
Граф заплющив очі, і в пам’яті знову з болісною ясністю ожила та мить у мармуровій галереї. Він досі фізично відчував, як її тендітні, тремтячі пальці судомно вчепилися в його долоню, як вона, забувши про гордість і пристойність, довірливо притулилася лобом до його плеча. У той момент крізь товсте сукно оксамитового камзола він відчув живе гаряче тепло її тіла, вдихнув тонкий п’янкий аромат її парфумів, змішаний із гіркотою сліз, і раптом усвідомив, наскільки вона тендітна, жива й жадана.
Усе його чоловіче єство, роками заковане в панцир обов’язку, холодного розрахунку та стриманості, спалахнуло від цього несподіваного дотику. Ця жінка раптом перестала бути для нього просто фігурою на шахівниці або мішенню для помсти. Вона зацікавила його як жінка — глибоко, болісно, до тремтіння в пальцях. Її гордий профіль, її пристрасний запал у суперечці, її непідробна вразливість і навіть ця відчайдушна сміливість розбудили в ньому власницький інстинкт і гостре, нестримне бажання володіти нею, приручити цей норов, зробити її своєю по-справжньому.
Рудницький важко сперся руками на холодну балюстраду, відчуваючи, як у грудях стискається тугий вузол суперечностей.
Якщо їхній із Потоцьким план спрацює — якщо Констанцію справді застукають із Казановою наодинці, викриють її легковажність і розірвуть заручини — справедливість, можливо, й візьме гору. Він доведе свою правоту й покарає інтриганку. Але що залишиться йому самому?
Думка про те, що вона може виявитися безчесною й назавжди вислизне з його рук, раптом завдала майже фізичного болю. Публічний скандал і розрив заручин перекреслять будь-яку можливість мати з нею стосунки, назавжди зачинять двері до її спальні й її серця. Адже у суворому світі шляхетських звичаїв, якщо він не одружиться з нею зараз, він більше ніколи не зможе підійти до неї як чоловік — її або видадуть заміж за якогось старого вельможу в глуху провінцію, щоб приховати ганьбу, або вона назавжди залишиться для нього недосяжною.
Холодна помста, якої він так прагнув іще вчора, раптом обернулася проти нього самого, перетворившись на пастку, у якій головним переможеним ризикував стати сам граф Рудницький.
#811 в Жіночий роман
#2985 в Любовні романи
#87 в Історичний любовний роман
Відредаговано: 20.11.2026