Казанова у Львові

Тінь венеційського шевальє і розсипана оборона

Кілька довгих нестерпних секунд у галереї панувала гнітюча тиша, порушувана лише приглушеними звуками музики, що долітали з бальної зали. Граф  продовжував дивитися у темне вікно, і по тому, як ледь помітно напружилися вилиці на його бездоганно виголеному обличчі, було видно: він з усіх сил стримує себе, намагаючись втриматися в межах світської ввічливості.

Та потік її докорів, очевидно, зачепив щось глибоко всередині. Нарешті він повільно повернув голову, і в його світлих очах спалахнув холодний колючий вогонь. Стримуючи чимдуж глухе роздратування, граф тихо, карбуючи кожне слово, промовив:

—  Мені здалося, що останніми днями Вас куди більше цікавив цей заїжджий венеційський шевальє.

Ці слова впали на Констанцію, мов удар кинджала в саме серце. Вона очікувала чого завгодно — виправдань про державні справи, зізнання у холодному фінансовому розрахунку, навіть сухої відмови пояснювати свої вчинки. Але не цього.

В одну мить уся її войовнича рішучість, уся її шляхетська пиха й тщательно вибудувана оборона розсипалися на друзки. Кров миттєво відлила від її обличчя, залишивши його блідим, як мармур колон навколо. Повітря раптом застрягло в горлі, немов їй надто туго затягнули шнурівку корсета, і в грудях утворилася крижана дзвінка порожнеча.

Констанція стояла, розгублено розтуливши вуста, і відчувала, як під ногами буквально розверзається підлога. Її гострий розум, що завжди миттєво знаходив влучну відповідь у будь-якій світській перепалці, зараз безпорадно буксував у густому тумані шоку. Вона не знала, куди подіти очі, руки, що тримали віяло, раптом затремтіли так сильно, що довелося міцно притиснути їх до складок сукні, аби граф не помітив її розгубленості.

Він бачив усе. Він помітив кожен її багатозначний погляд, кожну затриману посмішку, кожен крок у тій небезпечній, як їй здавалося, таємній грі з італійцем! Поки Констанція вважала себе майстерною інтриганкою, яка тримає всіх на короткому повідку, наречений мовчки спостерігав за її легковажністю збоку — і тепер одним влучним ударом розбив усі її звинувачення вщент.

Слова застрягли на язиці, перетворившись на безпорадний клубок. Уперше в житті горда зухвала Констанція почувалася не обвинувачем, а спійманою на гарячому злочинницею, якій нічого сказати на своє виправдання.
 




Поскаржитись




Використання файлів Cookie
З метою забезпечення кращого досвіду користувача, ми збираємо та використовуємо файли cookie. Продовжуючи переглядати наш сайт, ви погоджуєтеся на збір і використання файлів cookie.
Детальніше