Казанова у Львові

Шепіт у будуарі

Клямка важких дубових дверей раптом клацнула, і тієї ж миті в кімнату ввірвався дзвінкий жіночий сміх. Констанція ледь не випустила свічку з рук. Серце шалено калатало десь у горлі, але вишколені роками світські манери спрацювали швидше за паніку: спритним, майже невловимим рухом вона зім’яла нерозгорнутий трикутник паперу й затиснула його в кулаці, ховаючи руку в пишних складках шовкової сукні.

З-за шовкової ширми вигулькнула графиня Софія Жевуська — головна пліткарка львівських салонів, чий гострий язик міг знищити будь-яку репутацію швидше за шпагу дуелянта. Вона грайливо обмахувалася мереживним віялом, підозріло примруживши очі й оглядаючи напівтемний куток будуару.

— Боже мій, Констанціє! — сплеснула руками графиня, підпливаючи ближче. — Що ви робите в цій темряві, мов черниця на сповіді? Весь раут гуде, Рудницький уже всіх розпитав, куди зникла його чарівна наречена, а ви тут ховаєтеся! Випадково не таємні листи від шанувальників читаєте при свічках?

Холодний піт проступив на спині, але на губах Констанції миттєво розквітла безтурботна, трохи кокетлива усмішка. Вона вільною рукою недбало торкнулася кришталевих флаконів на туалетному столику, вдаючи, ніби щойно схилялася над ними.

— Ах, Софіє, які там листи, коли на носі весілля, — мелодійно засміялася вона, намагаючись, щоб голос звучав якомога природніше, без жодного тремтіння. — У залі така задуха, що в мене розболілася голова. Я забігла сюди перевести подих і заодно придивитися собі якийсь особливий аромат... такий собі маленький весільний подарунок для самої себе. Хотіла в тиші обрати найкращі парфуми, щоб завтра звести з розуму свого майбутнього чоловіка.

Вона невимушено піднесла до носа перший-ліпший кришталевий флакон, притискаючи іншу руку з затиснутою запискою до талії, і з милою, трохи розгубленою посмішкою глянула на гостю.

Графиня Жевуська ще мить вивчала її поглядом, сповненим непідробної цікавості, та, не знайшовши жодної зачіпки, лише грайливо погрозила віялом і зникла за дверима, поспішаючи повернутися у вир світських новин.

Щойно кроки затихли, Констанція глибоко видихнула. Вона не стала розгортати записку тут, побоюючись, що будь-якої миті до будуару зазирне хтось інший. Натомість надійно сховала зім’ятий папірець у потаємну кишеню під спідницями, поправила зачіску перед дзеркалом і вийшла в галерею, твердо вирішивши знайти нареченого.

Якщо вірити словам Софії, граф Рудницький шукав її по всьому палацу. Проте, обійшовши бальну залу, картярські столики та навіть вийшовши на прохолодну терасу, Констанція не знайшла й сліду свого обранця. Він немов крізь землю провалився.

Зупинившись біля мармурової колони осторонь від галасливого натовпу, вона раптом відчула, як тривога змінюється холодним тверезим аналізом. Уперше за останні тижні Констанція дозволила собі чесно поглянути на їхні стосунки — і те, що вона побачила, змусило її серце стиснутися від недоброго передчуття.

Усе це виглядало надто дивно. Вони стояли на порозі весілля, але між ними не було навіть тієї поверхневої ніжності чи легкого флірту, які заведено демонструвати на публіці. Граф Рудницький тримався на відстані, вибудувавши навколо себе невидиму крижану стіну. У його погляді не було ані чоловічого захоплення, ані нетерпіння, ані тепла — лише бездоганна, вивірена до міліметра світська ввічливість, якою зазвичай обдаровують далеких родичів або ділових партнерів.

Констанція пригадала їхні останні зустрічі. Щоразу, коли він подавав їй руку чи схилявся в поклоні, його спина залишалася напруженою, як струна, а на обличчі застигав вираз людини, яку замість вінця ведуть на ешафот. І це при тому, що ініціатива цього шлюбу належала саме йому! Ніхто не примушував графа робити пропозицію, ніхто не ставив його перед вибором — він сам наполіг на швидкому весіллі, а тепер поводився так, ніби відбуває тяжку повинність.

Констанція не була наївною панянкою, засліпленою мріями про кохання. Вона добре знала ціну грошам, титулам і шлюбним контрактам. Та навіть у найхолоднішому розрахунку чоловіки зазвичай намагаються бодай грати роль закоханого нареченого, щоб не давати приводу для пліток. Владислав же навіть не намагався приховати своєї відстороненості.

«Щось тут не так», — чітко й виразно промайнуло в її голові. За цим поспішним весіллям, за його крижаною стриманістю і раптовим зникненням посеред рауту ховалася якась прихована мета. Граф вів власну гру, і Констанція раптом із моторошною ясністю усвідомила: вона в цій грі — лише пішак, який досі навіть не знає правил.
 




Поскаржитись




Використання файлів Cookie
З метою забезпечення кращого досвіду користувача, ми збираємо та використовуємо файли cookie. Продовжуючи переглядати наш сайт, ви погоджуєтеся на збір і використання файлів cookie.
Детальніше