Львівський палац князів Чарторийських гудів, наче розтривожений вулик. Підготовка до грандіозного рауту, де мало відбутися офіційне оголошення про шлюбний союз між вельможним паном Рудницьким та красунею Констанцією, тривала вже кілька днів. Слуги з ніг збивалися, начищаючи до дзеркального блиску масивні срібні канделябри та кришталеві келихи. З погребів діставали найкращі бочки багатовікового угорського вина — «весільного токайського», без якого не обходилося жодне шляхетське свято. Головну залу палацу прикрашали гірляндами зі свіжих квітів, доставлених зі спеціальних оранжерей, а кухарі чаклували над вишуканими паштетами, запеченими фазанами та гігантськими кондитерськими витворами з цукрової мастики.
Для Констанції ця підготовка перетворилася на справжнє випробування для її зраненого гонору. Поки кравчині ретельно підганяли пишну сукню з важкої французької парчі кольору слонової кістки, оздоблену справжніми перлами, дівчина намагалася втамувати внутрішнє тремтіння. Юліана допомагала їй зашнуровувати жорсткий корсет, раз у раз кидаючи стривожені погляди на кузину. Сьогодні Констанція мала постати перед усім містом як майбутня графиня, і жоден мускул на її обличчі не мав видати поразки перед Казановою.
Сам ритуал оголошення заручин на рауті підкорявся суворому та пишному цереніалу галантного віку. Коли велика зала палацу заповнилася шляхтою в оксамитових кунтушах та шовкових сукнях, оркестр на хорах раптово затих. Маршалок рауту тричі вдарив об паркет срібною тростиною, закликаючи до тиші.
Господар палацу, князь Чарторийський, особисто вийшов на середину зали, тримаючи за руки наречених. Рудницький виглядав підкреслено величаво, його пальці прикрашали фамільні персні, а Констанція трималася з тією вишуканою королівською гордістю, яка завжди її вирізняла.
— Вельможне панство! — розлігся під високою стелею голос князя. — Маю за велику честь оголосити волю двох шанованих родин та скріпити союз перед обличчям усього світу!
За тогочасною шляхетською традицією, ритуал складався з трьох важливих символічних кроків:
По-перше, відбувався обмін обручками. Рудницький став на одне коліно й надів на палець Констанції перстень із величезним, чистим як сльоза діамантом — символ його багатства та серйоності намірів. Констанція у відповідь подарувала йому золоту обручку з вигравіюваним фамільним гербом її роду.
По-друге, священик або голова найшанованішого роду (в даному разі сам князь) накрив з'єднані руки молодих єпископською шовковою хусткою. Це означало «зв'язування доль» і було офіційним юридичним актом перед шлюбом. Розірвати такі публічні заручини без величезного скандалу та виплати відшкодування віднині було неможливо.
По-третє, батько Констанції та сам Рудницький піднесли один одному великі срібні кубки з вином — ритуал «обмивання угоди». Після цього слуги почали розносити келихи всім гостям, і зала вибухнула гучними вигуками: «Vivat! Віват молодій парі!» Оркестр на хорах заграв урочистий, величний полонез, а кришталеві келихи з токайським вином заблищали в руках сотень гостей.
Констанція стояла поруч із Рудницьким, і на її обличчі сяяла бездоганна, королівська посмішка. Вона трималася з підкресленою гідністю, лагідно приймаючи віншування та цілунки рук від львівських дам і кавалерів. Її погляд був спрямований виключно на поважних гостей, на кузину Юліану, на майбутнього чоловіка — куди завгодно, тільки не на натовп біля входу.
Констанція дала собі тверду обіцянку: вона не зробить Джакомо такого подарунка. Вона не стане шукати його очима серед гостей, не буде нервово озиратися на кожні двері й показувати, що його приватний візит хоч якось зачепив її за живе. Для неї цей італійський волоцюга віднині помер. Його не існувало в цьому палаці, не існувало в цьому місті. Вона попалася на гарячому у власній вітальні, так, це було боляче й принизливо, але тепер вона — майбутня графиня Рудницька. Її статус захищав її, наче залізна броня, і жодна кришталева змія не мала сили зруйнувати цей тріумф.
Вона свідомо викреслила його зі своєї уваги, повністю зосередившись на блиску власного свята. Констанція розмовляла, сміялася й усім своїм виглядом демонструвала абсолютне, непохитне щастя.
Вона не хотіла цієї перестрічі, їй було до нудоти неприємно згадувати свій провал, тому її внутрішній щит був бездоганним. Вона була впевнена, що якщо Казанова і є тут — а на такому великому рауті він просто не мог не бути, — то він бачить лише її абсолютну перемогу й байдужість.
Звісно, Джакомо Казанова був тут. Чарторийські просто не могли не запросити настільки поважного й знаменитого іноземного гостя на свій пишний раут. Італієць поводився з притаманним йому королівським шиком, тримаючись у колі найвпливовіших магнатів міста. Він весело сміявся, пив дороге вино, сипав дотепними компліментами на адресу львівських красунь і здавався душею всього вечора. Джакомо жодним поглядом, жодним жестом не показував, що між ним та новоспеченою нареченою є якась таємниця. Він грав у свою галантну гру так само бездоганно, як і вона.
Але галантне століття тим і було підступним, що найнебезпечніші удари завдавалися саме тоді, коли жертва почувалася в повній безпеці.
#811 в Жіночий роман
#2985 в Любовні романи
#87 в Історичний любовний роман
Відредаговано: 20.11.2026