Казанова у Львові

Візит Казанови як відповідна сатисфакція

Джакомо Казанова стояв перед дзеркалом, ретельно поправляючи мереживне жабо. Його губи досі утримували ту саму хижу, тріумфуючу посмішку. Констанція думала, що розтоптала його гідність, сховавшись за купецьким воском анонімки. Вона чекала на його ганебну втечу зі Львова, на сльози чи безсилу лють.

Натомість він збирався подарувати їй видовище, якого вона точно не очікувала. Його візит ввічливості.

Оскільки заручини вже були офіційно оголошені, Констанція, за суворими світськими правилами, до самого весілля продовжувала жити у власному домі.  Туди Джакомо і спрямував свої кроки.

Він вирахував усе до дрібниць. Його хід мав бути тонким, наче лезо бритви, і настільки ж болючим.

Коли слуга оголосив ім'я італійця у вітальні Констанції, в повітрі на мить зависла мертва тиша. Дівчина, яка саме сиділа біля вікна, здригнулася, а її пальці міцніше стиснули порцелянову чашку. Вона не чекала його. Тим паче — тут. Тим паче — такого: спокійного, бездоганно вбраного, з легким, майже невловимим блиском в очах.

— Прекрасна Констанціє, — голос Казанови прозвучав оксамитово, розливаючись по кімнаті звичною світською невимушеністю. — Звістка про ваші заручини з вельможним паном Рудницьким долетіла до моїх вух швидше, ніж львівський туман розсіявся над ратушею. Я просто не міг позбавити себе приємності особисто привітати майбутню графиню.

Він підійшов ближче, тримаючи в руках невелику, вишукано оздоблену коробочку, перев'язану шовковою стрічкою.

— Прийміть цей скромний дарунок на знак моєї глибокої поваги, — Джакомо схилив голову в ідеальному поклоні, протягуючи їй пакунок.

Всередині, на оксамитовій подушечці, лежав рідкісний кришталевий флакон для парфумів, прикрашений срібним гравіюванням у вигляді витонченої змії, що обвиває троянду. Натяк був прозорим як кришталь, але зрозумілим лише їм двом. Чисто жіноча рафінована отрута під маскою солодкої краси.

Констанція змусила себе посміхнутися, хоча рум'янець на її щоках на мить зблід. Вона протягнула руку, дозволяючи йому закарбувати традиційний світський поцілунок на її пальцях.

— Ви надто люб'язні, синьйоре Джакомо, — промовила вона, намагаючись утримувати голос рівним. — Ваша увага до мого щастя зворушує.

Саме в цю секунду, коли його губи ледь торкнулися її холодної шкіри, Казанова зробив свій головний хід. Зі спритністю досвідченого фокусника та картяра, його пальці ковзнули в її долоню, залишаючи там маленький, акуратно складений клаптик паперу.

Він відсторонився, заглядаючи їй прямо в очі — глибоко, проникливо, з торжествуючим вогником переможця.

Констанція опустила погляд на свою руку. З її долоні виглядав край зім'ятого паперу, на якому чітко виднілися залишки брудно-рожевого купецького воску. Того самого воску, яким вона власноруч запечатала свій пасквіль кілька годин тому.

Її дихання перехопило. Весь її тріумф, вся її горда впевненість у власному всевладді розсипалися в порох під цим єдиним поглядом італійця. Вона зрозуміла: маску знято. Він знає все. І він не заляканий — він прийняв виклик.

— Сподіваюся, цей аромат нагадуватиме вам про наші... найкращі дні, королево, — тихіше, з ледь помітним акцентом на останньому слові, прошепотів Казанова.

Він знову іронічно вклонився, залишаючи Констанцію наодинці з її флаконом, її анонімкою та її першою у житті справжньою поразкою. Його укол у відповідь виявився смертельно точним.

 




Поскаржитись




Використання файлів Cookie
З метою забезпечення кращого досвіду користувача, ми збираємо та використовуємо файли cookie. Продовжуючи переглядати наш сайт, ви погоджуєтеся на збір і використання файлів cookie.
Детальніше