Глава 31. Маємо очі, маємо вуха…

В останні дні все закрутилося, завертілося, не залишаючи часу на роздуми. Ігор Сергійович… Ігор. Бос дозволив себе називати по імені і сказав про своє бажання перевести стосунки на більш дружні. Дружні, не більше. Про ту есемеску так і не згадав, але інколи називає мене Тіною, мабуть через те, що звик так спілкуватись зі своєю дівчиною.

Цікаво, яка вона, та Тіна? Напевно, висока, струнка, з ідеальною зовнішністю. Догляджена. Багата. Така, щоб не соромно було з нею на люди показатись.

Мені дещо ніяково, та я порилась у інтернеті, щоб дізнатись трохи про ту Тіну, поглянути на її фото. На мій подив, ніяких відомостей про нову дівчину Греченка, не знайшлось. Про минулих пасій – повно: світлини, підслухані розмови, версії кореспондентів. Про сьогоднішні дні – нічого. Нічого суттєвого. Одного разу Ігор спіймався у об’єктив папараці, коли супроводжував матір, невисоку приємну жіночку, у театрі. Іншого разу був присутній на якійсь конференції для молодих бізнесменів. Зустрілася згадка, що наближується день народження сина олігарха, на якому він має представити еліті міста свої успіхи. І нічого про особисте життя. Чому? Ховає свою коханку? Чи просто стосунки їхні лише починають розвиватись, і папараці досі не встигли «вихопити» закохану парочку?

Втім, мене не стосується. Ігор Сергійович… Ігор продовжує залишатись моїм босом. Правда, із песимістичного та суворого він став добрим босом. Здається, навіть котиків полюбив, частенько грається з ними, підгодовує делікатесами, що приносить з дому, пестить. Особливо Малюка. Після того, як котик знайшовся у портфелі Греченка у нього вдома, між ними ніби встановився особливий зв’язок. Взагалі, Малюк не надто показує прихильність до людей, загалом він ніби байдужий, пестять – добре, годують – ще краще, та сам не потреться, любові своєї не покаже. Та коли його бере на руки бос – одразу починає голосно мурчати. І це – найвищий прояв прихильності.

Минуло кілька днів, зайнятих постійною роботою. Ми з командою навіть домовились відкривати кав’ярню раніше і забути на певний час про вихідні. До дня народження боса часу все менше, попрацюємо краще без відпочинку ці дні. Якщо кав’ярня закриється, ми усі залишимось при дорозі. Ні, зараз слід вкласти усі сили, щоб зберегти бізнес для Греченка. Якщо все складеться добре, кав’ярня продовжить своє існування і наступного місяця він зможе винайняти додаткових робітників. А поки що ми просто домовлялись, хто прийде раніше, той раніше піде додому, і навпаки, підміняли одне одного у разі необхідності відлучитись по нагальних справах.

Ми залучали все більше й більше клієнтів, раз побувавши у «Трьох котах» багато хто ставав постійними відвідувачами. Щовечора у нас проходили вечірки. Якщо не було замовлень, самі організовували тематичні паті, розсилаючи запрошення друзям та знайомим.

За справами та клопотами я зовсім забула про Аделаїду. Та ось одного дня, зібравши нас на оперативну нараду, про неї нагадав сам шеф:

- На п’ятницю нічого не намічайте. Залу винаймає Аделаїда Руденко для невеличкої вечірки.

Піднесений настрій як рукою зняло.

- Чи добра ця ідея? – озвалася Белла, яка так і не забула про букет білих троянд.

- А ми можемо відмовити клієнтці? – питанням на питання відповів бос. – До того ж, крім того прикрого випадку, коли вона влаштувала шоу, більш нічого поганого для кав’ярні не робила.

- Але погрожувала! – не вгавала Белла.

- Її погрози – то жіночі нерви, не більш, як порожні слова. Ми не маємо причини відмовляти Руденко, - поставив крапку шеф. – Все, нарада завершена.

Греченко пішов, а ми на деякий час залишились, бо мали обговорити ситуацію.

- Мені це не подобається, - ляснула долонею по столові Белла. – Не вірю я цій зміюці!

- Але, дійсно, Аделаїда нічого поганого не вчинила, - я намагалася бути об’єктивною, хоч симпатії до колишньої боса не відчувала. – Єдине – це погрози та котика за шкірку ухопила, за що й поплатилася. Сподіваюсь, вона й справді зрозуміла, що була неправа.

- Наївна ти, Тіно, - з докором поглянула на мене Белла. – Невже ти думаєш, що Аделаїда залишить свої спроби накинути ярмо шлюбу на нашого боса, коли вже задумала? Гадаєш, що відступиться?

- Але ж він ясно сказав, що її не кохає.

Євген хихикнув:

- І коли це зупиняло жінок типу «стерво від народження»?

- Хоч як, - розвів руками Гліб, - та від цієї вечірки нам нікуди не подітись. Отже, слід продумати, як її організувати та як не допустити можливих ексцесів.

- Ми не знаємо, що від неї чекати, - продовжила Белла, - та я певна, що Аделаїда знов намагатиметься спокусити нашого боса. За законами жанру любовного роману я б очікувала, що вона оголосить вагітність, вдавану чи від іншого чоловіка, як вагітність від Греченка.

- Так довго не носять! – загигикав Єгор. – Вони ж зустрічалися лише, коли вчились разом в університеті, а це майже рік тому!

- Не гигикай, - шикнула на нього Белла. – Ти певен? Можливо, шляхи їхні перетинались і пізніше. І чого не буває «по старій пам’яті»? А ще вона може сказали, що завагітніла ще тоді, і зараз десь там агукає у колисці крихітний Греченко. Що, не так?

- Гадаю, ти все ускладнюєш, - здвигнула плечима Альбіна.

- Можливо, - погодилась Белла. – Та перевірити не завадить. Ми повинні знати, чого очікувати. Так, інтернет я беру на себе, посиджу, поколупаюсь, перевірю усі версії. А зараз усі до роботи, ось-ось почнуть сходитись клієнти.