Маркіян підвівся і пішов до мене. Із усмішкою, від якої одночасно і дрижаки пробирали, і накривала солодка млость. Трясця!
— Мальво.
Мальво? Просто — Мальво? Без “пані Мальво”, без “пані Валевська”?
— Що?
— Можна вас дещо запитати?
О ні. Тільки не це. Я зібрала все своє самовладання у кулак і начепила професійну усмішку.
— Ви ж і так постійно щось запитуєте.
— Цього разу я хотів би отримати відповідь.
— А попередні рази ви її не отримували?
— Не завжди ту, на яку сподівався.
Я витерла руки об фартух і вийшла з-за стійки. Треба було триматися впевнено. Я господиня закладу, а він просто відвідувач. Ну, майже. Відвідувач із папкою, службовим посвідченням і незрозумілою звичкою з’являтися тут щотижня, щоб помучити мої останні нервові клітини.
— Слухаю вас, інспекторе.
Маркіян так мило наморщив носа, що мені захотілося торкнутись його пальцем. Фу, Мальво! Про що ти думаєш?
— Інспекторе… про це потім. Чому ви так злякалися, коли той хлопець не зміг вийти?
Я кліпнула. Отже, він помітив.
Я збиралась сказати, що не злякалась, але замість цього видала зовсім інше:
— Бо закляття правди працює.
Мої очі розширились і я заледве стрималась, щоб не затиснути рота долонями. Маркіян навпаки — підозріло примружився.
— Закляття правди?
Ось воно! Питання без питання. Я життєрадісно посміхнулась:
— Пане інспекторе, хіба не очевидно? Вони посварились. І я злякалась не того, що він не вийшов, а того, що він піде. Не хочу, щоб у моєї кав’ярні була погана енергетика.
— Гм…. Справді?
Чудово. Просто чудово. У мене був вибір між тим, щоб розповісти правду, і тим, щоб розповісти правду. Бабусю, я дуже сподіваюся, що ти там нагорі зараз задоволена.
— Так, — отут я не брехала, — погана енергетика довго тримається і погано впливає на клієнтів.
Маркіян дивився на мене кілька секунд, а тоді видав:
— Дивно, я вважав вас раціональною жінкою. Трохи ексцентричною, але все ж.
— Щоооо?!
Мені аж повітря забракло. Якщо він хотів зробити мені комплімент, то зробив зовсім навпаки.
— Це я нераціональна і ексцентрична?! А ви… а ви… взагалі сухар! От.
Його обличчя витягнулося.
— Я — сухар?
— Ні! Ви доволі привабливий чоловік. І може навіть цікавий, якби не оте ваше оте все!
Я спочатку махала руками перед його обличчям, а тоді таки затисла рота долонями і відступила. Та що ж це робиться? Я так не вважаю. От взагалі… так вважаю.
Маркіян спочатку здивувався, а тоді усміхнувся так, що мені стало зле. Він вже відкрив було рота, але мене врятував дзвіночок над дверима. Досередини зайшла купа людей і Маркіян, так всміхаючись, повернувся до свого столика.
Матінко рідна! Та що ж це робиться?
#872 в Любовні романи
#175 в Короткий любовний роман
#239 в Фентезі
#54 в Міське фентезі
Відредаговано: 10.11.2026