Кава з присмаком правди

Розділ 6. Перша правда

Маркіян підвівся і пішов до мене. Із усмішкою, від якої одночасно і дрижаки пробирали, і накривала солодка млость. Трясця!

— Мальво.

Мальво? Просто — Мальво? Без “пані Мальво”, без “пані Валевська”?

— Що?

— Можна вас дещо запитати?

О ні. Тільки не це. Я зібрала все своє самовладання у кулак і начепила професійну усмішку.

— Ви ж і так постійно щось запитуєте.

— Цього разу я хотів би отримати відповідь.

— А попередні рази ви її не отримували?

— Не завжди ту, на яку сподівався.

Я витерла руки об фартух і вийшла з-за стійки. Треба було триматися впевнено. Я господиня закладу, а він просто відвідувач. Ну, майже. Відвідувач із папкою, службовим посвідченням і незрозумілою звичкою з’являтися тут щотижня, щоб помучити мої останні нервові клітини.

— Слухаю вас, інспекторе.

Маркіян так мило наморщив носа, що мені захотілося торкнутись його пальцем. Фу, Мальво! Про що ти думаєш?

— Інспекторе…  про це потім. Чому ви так злякалися, коли той хлопець не зміг вийти?

Я кліпнула. Отже, він помітив.

Я збиралась сказати, що не злякалась, але замість цього видала зовсім інше:

— Бо закляття правди працює.

Мої очі розширились і я заледве стрималась, щоб не затиснути рота долонями. Маркіян навпаки — підозріло примружився.

— Закляття правди?

Ось воно! Питання без питання. Я життєрадісно посміхнулась:

— Пане інспекторе, хіба не очевидно? Вони посварились. І я злякалась не того, що він не вийшов, а того, що він піде. Не хочу, щоб у моєї кав’ярні була погана енергетика.

— Гм…. Справді?

Чудово. Просто чудово. У мене був вибір між тим, щоб розповісти правду, і тим, щоб розповісти правду. Бабусю, я дуже сподіваюся, що ти там нагорі зараз задоволена.

— Так, — отут я не брехала, — погана енергетика довго тримається і погано впливає на клієнтів.

Маркіян дивився на мене кілька секунд, а тоді видав:

— Дивно, я вважав вас раціональною жінкою. Трохи ексцентричною, але все ж.

— Щоооо?!

Мені аж повітря забракло. Якщо він хотів зробити мені комплімент, то зробив зовсім навпаки.

— Це я нераціональна і ексцентрична?! А ви… а ви… взагалі сухар! От.

Його обличчя витягнулося.

— Я — сухар?

— Ні! Ви доволі привабливий чоловік. І може навіть цікавий, якби не оте ваше оте все!

Я спочатку махала руками перед його обличчям, а тоді таки затисла рота долонями і відступила. Та що ж це робиться? Я так не вважаю. От взагалі… так вважаю.

Маркіян спочатку здивувався, а тоді усміхнувся так, що мені стало зле. Він вже відкрив було рота, але мене врятував дзвіночок над дверима. Досередини зайшла купа людей і Маркіян, так  всміхаючись, повернувся до свого столика.

Матінко рідна! Та що ж це робиться?




Поскаржитись




Використання файлів Cookie
З метою забезпечення кращого досвіду користувача, ми збираємо та використовуємо файли cookie. Продовжуючи переглядати наш сайт, ви погоджуєтеся на збір і використання файлів cookie.
Детальніше