Кава з присмаком правди

Розділ 3. Сто разів трясця!

Я дивилася на Маркіяна і подумки перебирала всі відомі мені способи повернути час назад.

На жаль, жоден не передбачав можливості придушити чоловіка подушкою, а потім переконати магію, що це був нещасний випадок.

— Ви щось сказали?.

— Ні. Це був стогін.

— Чому?

— Від безнадії.

Він насупився.

— Ви завжди так реагуєте на відвідувачів?

— Тільки на особливо дорогих серцю.

Він завмер. Я теж. От халепа. Я збиралась цього сказати. Принаймні не таким тоном. Тут був би доречним сарказм, а не щирість.

Я заплющила очі й подумки вилаялася. Бабусин еліксир правди, який я випадково переплутала з настоєм на удачу, ще й поділилася ним із чоловіком, котрого воліла б бачити хіба що на рекламному плакаті “Зниклий безвісти”, почав діяти.

Я розплющила очі і підбігла до стійки. У верхній, замкненій на ключ, шухляді лежав бабусин зошит. Треба знайти як зняти це закляття.

— Що ви там шукаєте?

— Гримуар бабусі.

Маркіян хмикнув.

— То тепер зошит із рецептами називається так?

Трясця!

— Саме так.

Я не можу збрехати, але це справді зошит з рецептами. А щодо відьомських чи звичайних, Маркіян не уточнював.

Ось воно! Я читала і супилась все більше. Еліксир правди діє від першого ковтка і до світанку. І той, хто його випив, не може покинути приміщення, поки дія не закінчиться, або поки вся правда не буде сказана. І це не знімалось жодним способом. Тільки правдою.

От тепер я згадала… коли мені було п’ятнадцять, бабуся змусила мене переписати інструкцію тричі після того, як я спробувала вдосконалити її рецепт і перетворила власну тітку на людину, яка протягом сорока хвилин не могла втримати язика за зубами.

Досі не знаю, як дядько пережив подробиці її думок про його кулінарні здібності і почуття гумору.

— Баааа, ти серйозно? Хто ж тебе так вибісив і до чого тут я?

Я закрила зошит і підбігла до дверей. Клямка подалася, двері відчинились, але вийти я не змогла. Непереборне бажання залишитись всередині відштовхнуло мене назад.

Та трясця сто разів! В мене нема правди, яку я маю розповісти цьому… надзвичайно харизматичному, привабливому і бісячому інспектору.

Я притисла долоні до грудей і подивилась на Маркіяна. Ні! Сто разів ні! Він не може мені подобатись. Тільки не він. Він же навіть не відьмак. І навіть не напівкровка. Він звичайна людина, яка ні сном ні духом про магію.

І не повинен дізнатись. Це вже не трясця. Це апокаліпсис.

Але в мене ще є надія, що він зможе вийти. Тоді все буде добре. Закляття діє тільки на тих, хто випив зілля. Іншим я не мушу казати правди. Якщо Маркіян вийде, все буде добре.

Я притиснула пальці до перенісся й повільно вдихнула. Спокійно. Треба було мислити раціонально.

Сьогодні Геловін. У мене було повно замовлень, заброньовані столики й черга постійних клієнтів, які приходили сюди щороку саме тридцять першого жовтня.

Я не могла дозволити собі провести цілу добу в товаристві інспектора. Особливо якщо ця доба почалася з його слів про мою неорганізованість.

— Ви вже закінчили перевірку?

— Формально — так.

— Що це означає?

— Я ще не вигадав, до чого причепитись.

Я вирячилась на нього. Сказати, що Маркіян виглядав здивованим — не сказати нічого. А я почала злитись.

— В сенсі — ви ще не вигадали?

— В прямому.

— Та якого нечистого?..

Над дверями дзенькнув дзвіночок. Всередину зайшла пара. О, знов вони. Типу друзі.

Я вже якийсь час спостерігала за ним  і це було нестерпно. Така мила пара, а не можуть зізнатись одне одному. Тому сьогодні я приготувала для них особливий десерт… із дрібочкою, буквально на кінчику ножа, того самого зілля правди.

Так, я знаю, що втручатись не можна. Оце мені карма прилетіла. Я ще нічого не зробила, а вже отримала віддачу. Бо ж думала, що взяла зілля на удачу і сипнула у горнятко від щирого серця.

Трясця!




Поскаржитись




Використання файлів Cookie
З метою забезпечення кращого досвіду користувача, ми збираємо та використовуємо файли cookie. Продовжуючи переглядати наш сайт, ви погоджуєтеся на збір і використання файлів cookie.
Детальніше