Глава 25. Сподіваюся це в останнє

АНЯ.

В мене в голові крутилося тільки одне «як вона тут опинилася?». А Максим поруч вилаявся собі під ніс. Чим змусив мене посміхнутися.

— Олексію, так представ мене, — наполягала брюнетка.

— Максим це Юля, я розповідав, що ми познайомилися декілька тижнів тому, — почав парубок. — Доречі я Олексій, — представився він для мене.

Мабуть, вираз наших облич казав сам за себе. Здивування, подив, шок. Думка, що рухомою стрічкою бігла у нас на лобі, кричала, «що знову вона?»

— Мені терміново треба випити, — сказала й почала очима шукати офіціанта.

— Мені також, — підтримав мене мій вікінг в підхопивши мою руку чимдуж потягнув у бік.

Ми як підлітки втікли від розмови, якої не бажали.

Так і залишили стояти Олексія з цією Юлею, в нерозумінні нашої втечі.

А ми тільки трималися за руки, хіхікали та лавірували між гостей з незвичною швидкістю. Доки не опинилися за однією із колон з келихами в руках.

— Здається ми збожеволіли, — роблячи ковток повідомила Максимові.

— Я згоден. Божевілля це таке собі, але головне, щоб Юлі там не було. Вона ж гірше за корону, — видихнув він. — І на відміну від корони, я не знаю, як від неї позбутися.

— Може з нею поговорити? — запропонувала вікінгу, а сама озиралася по боках чи не має, червоної сукні на горизонті.

— Ще раз? — очі Максима округлилися, а на завжди серйозному обличчі читалося легке здивування й гидливість.

Мені ж не здалося, що я бачила.

— Вона за останній час стільки разів порушувала всі кордони та межі допустимого. Що мої нерви просто не витримують, — тяжко зітхнув Максим. — Але ще хвилинку спокою і я піду говорити з нею, і сподіваюся це в останнє, — і Максим притягнув мене до свого боку вдихаючи запах мого волосся.

— Котику, ти знову з нею обіймаєшся?

Вона чи думки читає, тільки ж про неї згадали. Юля стояла власною персоною, але сама.

— Максику, ну і на що ти мене проміняв? Ми можемо знову бути разом, — тягнула вона томливим голосом.

— Юля досить! Твої дії переходять всі межі. Ми розійшлися. Все крапка! — крижаним голосом відказував мій вікінг, тільки вільною рукою стискав мою долоню.

А я ж тільки встигала слідкувати очима за ними.

— Зайчику мій, ти поміняєш мене на оцю лабзюкую, — зневажливо кинула вона на мене.

Я ледь шампанським не вдавилася. Вона знає цікаві слова. Тільки відкрила рота, щоб  відповісти їй. Та не встигла.

— Юля досить! — вже втомлено звучав і виглядав Максим. У нього сьогодні справжні емоційні гірки.

— Я заради тебе на все готова. Навіть з цим Олексієм сплю, а він же не риба ні м’ясо, — видавала брюнетка.

— Юля, що тут відбувається? — пролунав голос Олексія, який переводив погляд зі своєї дівчини, сподіваюся скоро колишньої, на нас.

— Олексію, познайомся це моя колишня дівчина Юля, про останні вчинки якої я розповідав. Викрадені ключі, взломи сторінок, переслідування, — жорстко почав Максим, довелося стиснути його долоню, щоб привернути увагу.

— Юля це правда? — голос Олексія звучав розбито.

— Ну що ти, котику. Я б ніколи, — почала брюнетка, а щоки її ставали кольору сукні.

— Юля досить! Ти закрутила довкола себе, якусь в край нелогічну та заплутану павутину. Втягуєш інших людей. Досить! Облиш мою родину, моїх друзів та мене в спокої, — погляд Максима не віщував нічого доброго, якщо вона не прислухається.

Сподіваюся, що це все і більше ми з нею не побачимося.

— Олексію, ми з тобою про це обов’язково поговоримо, якщо захочеш. А зараз лишимо, вас на одинці, — і не прощаючись Максим повів мене в іншу частину зала.

Залишивши Олексія та Юлю.

— Як гадаєш, твої батьки сильно образяться, якщо ми втечемо? — запитала дивлячись прямо в кавові очі.

— Не знаю, але їх ніхто питати не буде.  Тим паче вони зараз зайняті бесідою, — показав він головою в сторону. — Я викликаю таксі.

Мені залишалося тільки кивнути та допити залишки шампанського.

Плани потанцювати всю ніч не справдилися.

Але в цей вечер я вперше їла бургер з МакДональдз у вечірній сукні.

Ми вибиралися зовнішнім виглядом із натовпу, але столик у вікна був для нас найзатишнішим місцем у цей час.

Здається ми накупили майже все меню, що було й точно нікуди не квапилися.

— Я казав, що тобі пасує ця сукня, — в момент, коли я саме доїдала бургер, запхнувши останній шматочок до рота, сказав мені комплімент.

— Угу, — тільки й кивнула йому.

— А ще ти з таким апетитом їси, — продовжував мій вікінг.

— Я казав, що за твої босоніжки ми ще поговоримо, — нахилившись до мене хижим голосом протягнув він.

— Ну ти точно щось про це згадував, — відповіла йому злегка примусивши очі та капосною усмішкою.