Глава 15.День

АНЯ.

Телефон. Нас перервав телефон. Перші дзвінки ми ігнорували, але на п’ятий заграла совість і відірвавшись від губ Максима. Тяжко дихаючи прошепотіла:

— Боюся вони не вспокояться, треба підійняти слухавку.

Мій вікінг тільки похитав головою ні:

— Чуєш вже не дзвонить, — але після цих слів телефон знову почав розриватися. Розносячи настирливу мелодію квартирою.

— Таки треба відповісти, — з величезним небажанням, Максим відірвав руки від моєї талії та почав шукати настирливий смартфон.

Та наша техніка вирішала змовитися. Мій телефон додав звуку почавши дзвонити, ще голосніше.

Розійшлися ми по кімнатах тільки прошепотівши один одному «робота».

І події дня закрутили нас в якомусь шаленому вирії. 

Спочатку в кав’ярні, потім організаційні моменти по корпоративу, додалося декілька зустрічей, Максим поїхав перероблювати терміновий проєкт, але перед цим завіз мене до кав’ярні, поцілував й пообіцяв ввечері забрати.

Так я й опинилася за столиком з Луїсом на колінах, а перед мною стоять майже пусті, три новорічних напої, які відпрацьовували Нат та Богдан.

Останній дивиться на мене з під лоба й здебільшого мовчить цілий день. Але йому я нічим допомогти  не можу.

— Так, Луїс? — чухаючи кота за вушком чекала від нього відповіді.

А сама намагалася розгледіти чи не йде знайома фігура до дверей.

Максим написав, що скоро буде. Ще з пів години тому, але досі тиша. 

Так Аню, п’яті хвилин і дзвони.

На дворі знову завірюха підіймається.

Тихий дзинь сповістив мене, що в кав’ярню хтось зайшов. А за мить почула знайоме :

— Привіт, красуне.

Максим стояв припорошений снігом і посміхався.

— Привіт, — посміхнулася у відповідь та з полегшенням все добре.

— Ну що поїхали? — запитав мій вікінг сідаючи напроти.

— Так, як тільки ця пухнаста величність злізе з моїх рук, — вказала на кота, що звернувся клубочком й солодко муркотів на моїх колінах.

— Ну що ж, тоді чекаємо. Я замовив нам вечерю й вона чекає в машині. Але є  шанси, що піца буде вкрай холодна, — невимушено сказав Максим та підморгнув мені А його кавові очі так і говорили обирай.

— Піца кажеш? Луїс пробач, — почухала пухнастого й обережно переклала його на крісло підводячись. Почулося невдоволене няв.

— Я зараз, швидесенько одягаюся і їдемо, — посміхаючись на всі тридцять два, підхопила посуд та щаслива полетіла по речі.

Треба написати Лілі буде, але хай ще трохи її совість помучить. Бо про такі речі краще розповідати. А не відправляти на знайомство з симпатичним братом під дивним приводом.

Хоча, мушу зізнатися, сама собі зараз я щаслива та спокійна. І можна вважати, що сьогодні в нас друге побачення.

Натягнувши шапку, зібравши сумку попрощалася зі своїми бариста. Підхопила свого вікінга та вже з ним вийшли на двір. Морозне повітря обпалило легені та щоки. Але посмішка не сходила з обличчя. Мені аж кортіло кричати від радості чи невпинно реготати.

— Ну що ти там казав про вечерю? — зі сміхом звернулася до Максима, Який застиг на порозі роздивляючись мене.

— Так, поїхали, — відмер він, чим викликав в мене приступ сміху.

І дивлячись як він відкриває двері, подає руку. Тепло яким світилися кавові очі, я розуміла одну просту емоцію. Я закохалася.

Так давно втікала від відносин та почуттів, в тут все й одразу. Видно всесвіт вирішив, що пора,

— Про що замислилась? — вивів мене із роздумів голос Максима.

— Про емоційно насичені дні останнім часом. Але плюсів в них набагато більше, — посміхнулася своєму вікінгу та зайшла за ним у квартиру.

Задумалася так, що й не помітила як доїхали.

— Піжама, та що моя, але тепер твоя у спальні. Твій рушник у ванні і я купив для тебе нові зубну щітку. Можеш перевдягатися, а я поки вечерю розпакую, — випалив Максим та підхопивши коробки та пакунки втік на кухню.

А я так і завмерла в коридорі дивлячись, що тут ще з’явилися нові пухнасті капці, яскравого рожевого кольору. Вони настільки не вписувалися в інтер’єр квартири, що це було навіть мило.  А в серденьку стало дуже затишно від розуміння, що в мені тут раді.

У ванні виявилась не тільки щітка жовтого кольору, а ще й рожева мочалка та гель для душа з неймовірним запахом яблука та блискітками.

З кожним таким жестом моє серце закохується все сильніше та сильніше.

Вже в знайомій для себе піжами, заплела волосся в косу, впевнилася, що виглядаю симпатично вийшла на зараз м’яса, що лунав з кухні.

— Хочу сказати, що тобі личить ця піжама, — Максим вже перевдягнений в домашній сірий костюм, накривав на стіл. Він посміхнувся, як побачив мене та жестом вказав сідати.

— Особливо капці. Дякую вони мені подобаються, — не встигла я потягнутися до стільця як його мені відсунули та підсунули до столу, не пропустивши момент поцілувати мене в щічку.