Глава 14. Ранок починається

МАКСИМ.

Доля точно пожартувала, або вирішила розставити всі крапки. Бо на гуркіт зі спальні показалася руда голова. І сонна Аня подивилася на мене зі здивуванням та питанням в очах.

Хотів би я знати відповідь, чого Лілю принесло так рано.

А інше питання поставало само собою. Як відреагує Аня?

Треба було їй одразу все розповісти, а не обіцяти мовчати.

З великим небажанням я зішкріб себе з дивана та пішов відчиняти двері, під погляд зелених очей.

Як там кажуть перед смертю не надихаєшся.

— Доброго ранку, усім! — голос Лілі увірвався до квартири радісним дзвоном. — Я вам дзвоню-дзвоню, а ви трубки не берете.

Повідомила мене сестра знімаючи одяг, а перед цим пихнула мені до рук пакет та підставку зі стаканчиками кави.

Ліля нічого не запитувала, а одразу пішла до зали.

А я на автоматі розвернувся та поніс ношу за нею. Мені потрібно якось звільнити руки.

Але сонний мозок не видавав жодної ідеї.

— Привіт, подруго! Я так і знала, що знайду тебе тут, — Ліля підійшла до Ані й обійняла її. Не дивлячись на ступор останньої.

— Я тут нормальної кави привезла, а то у брата її взагалі не знайдеш, — сказала білявка забираючи в мене стакани, а пакет я просто поставив на підлогу.

— Брат? — здивовано видала Аня й подивилася на мене.

— Так, двоюрідний, — відповіла Ліля.

Я бачив весь калейдоскоп емоцій, що змінився на Аніному обличчі. Здивування, смуток, біль, розчарування в той момент, коли вона подивилася на Лілю.

Її очі бігали з сестри на мене, а руда голова тільки хитала «ні».

— Так, пішли. Зараз все буду розповідати, — сестра вхопила Аню за руку й потягнула в бік кухню. — Ти теж давай но не стій, як раз чайник поставиш, — наказала вона мені.

Піднявши пакет відніс його на кухню. Увімкнув чайник та весь час поглядав на Аню, яка сиділа за столом з паперовими стаканчиком з логотипом власної кав’ярні на ньому.

— Ліля чому ти нічого не сказала? — запитала Аня та подивилася на мене  очима повними розчарування.

— По-перше, не розкисай. Можеш на мене ображатися скільки захочеш, але не довго. Звісно я знала до якої машини тебе відправляю, коли ми сперечалися. Щоб натрапила на якогось психа, — хмикнула Ліля й чомусь подивилася на мене.

Хоча зараз, я готовий бути й маньяком і психом. Тільки щоб не бачити тих опущених плечей, побілівших пальців, що стискали стакан та очей які виражали пустоту та нерозуміння. 

Аня намагалася стримувати свої емоції. А мені хотілося винайти машину часу й не відкривати ті кляті двері.

— Аню, — вставив слово, перебиваючи сестру. — Мені прикро, що не зізнався. Ти навіть не уявляєш наскільки, — говорив і стримував в собі бажання обійняти руду.

А вона тільки дивилася на мене.

— Так, ану перестали розводити драму! — наказала Ліля й подивилася на нас. — По-друге, ви ідеально підходите один одному. І я не знала, як вас знову познайомити. Щоб кожен із вас точно не залишився байдужим, — Ліля ходила по кухню з одного кута в інший та постійно поділялася на нас коли говорила.

— Тепер я зрозуміла, звідки Максим знає ім’я Луїса, мої улюблені квіти, чому ця піжама здається знайомою, — Аня говорила й відтягувала край піжами в якій так і сиділа. — Бо ми її разом купляли твоєму братові. І чому ти мені одразу не сказала про це? — злісно виплеснула слова Аня й підвелася із за столу. З силою відштовхуючи стакан.

— Я почула, що ти хотіла мені сказати. І знаєте, що в суперечки я більше не граю, — Аня пішла.

Я почув, як гепнули двері спальні.

— Пробач, — тихо видала сестра дивлячись на мене.

А я дивився на двері, що вели в зал  й крутив думку, що не можу її втрати.

— Я поїхала, — Аня виникла зібрана. Вчорашня сукня й жодної косметики. Руде волосся кучерями розсипалося по спині, вкриваючи дівчину ніби ковдрою.

— Я відвезу, — сказав розуміючи, що не можу відпустити просто так.

— Не треба. Таксі буде правильніше, — ніяким голосом відрізала Аня.

— Сказав, відвезу то відвезу, — проговорив й кинувся одягатися.

Мабуть, побив усі свої рекорди швидкості, але застав Аню, коли вона застібала чоботи.

Встиг. Я обіцяв їй ще замок полагодити.

АНЯ.

Емоції захопили мене з головою.

Я не очікувала такого повороту подій. Тепер зрозуміло чому Максим мені видався знайомим. Бо я його знала й була закохана ще підлітком.

Але образа за мовчання вже посилилася в серці. І тепер там як чорне й біле крутилися різні відчуття.

Я дивилася на Максима на його понурі плечі та стримувала себе, щоб не обійняти його.

Не могла розібратися у своїх думках.

З Максим до машини йшли мовчки, він так само відчинив двері та подавав руку. Але їхали в тиші.