Глава 9. Зал

АНЯ.

Мене трохи трусило, бо я не розуміла, чого чекати й нащо я взагалі взяла торти, може вони десерти не люблять.

Відчула погляд Максима. Він тільки підбадьорюючи посміхався та тримав мою руку. 

Я навіть пропустила момент коли він відкрив двері та потягнув мене за собою.

Сподіваюся сьогодні не буде їдких парфумів, мій ніс не переживе знову запах йоду.

— Доброго ранку, діти! — привіталася з нами Алла Андріївна.

Вона була неймовірна.  

Стриманий костюм темно-зеленого кольору, ідеально був підігнаний по фігурі. Зібрана зачіска, ніжний макіяж який робив її молодшою ніж я знала. І її вигляд не дав жодної думки про діагноз.

 Ця жінка однозначно мій кумир.

Я боялася та симпатизувала їй одночасно.

Зайшовши в кабінет і не відчувши жодного натяку на бинт та йод. Видихнула з полегшенням.

Сьогодні точно мій день. 

Ну має ж бути. Як мінімум он моя долоня, як затишно себе почуває.

Під запрошення рукою Алли Андріївни, Максим посадив мене за стіл. 

Вірніше обрав стілець, відсунув його й підсунув вже мене до столу. Він робив усі оті джентльменські штуки, які я тільки в кіно бачила, або читала в серіях про графів та герцогів.

Але мій вікінг не заспокоювався й замість того, щоб просто сісти  й поставити коробку на стіл. Він її обережно розпакував на спеціальному столику, де заховалися всілякі чашки та блюдця, а зверху стояла маленька вазочка з печивом.

Його мама сприймала це так природно. 

Ця жінка виховала джентльмена. Може вона також захоплювалася цими романами. Якщо наважуся, то запитаю колись.

— Максим, сядь, будь ласка, — не витримала таки його мама. А її інтонація й погляд викликали в мене посмішку.

Тільки но я глянула на цього велетня який не знав куди себе подіти, посміхнулася ще ширше.

Але цей містер сірість не придумав нічого кращого й сів поруч зі мною. І так близько, що я відчула як наші коліна торкаються одне одного, а мої щоки починають помідоріти.

Ми ж граємо фіктивних наречених, про більше я не думаю. Так Аню, не думаєш!

— Чай, кава? — запропонувала власниця кабінету з якоюсь таємничою посмішкою.

Я щось пропустила за ці секунди. 

Так Аню зберися, тобі вже не шістнадцять, щоб ти так від хлопця шарілася.

— Каву чорну, — видала я спокійним голосом. Сподіваюся, що це було врівноважено та стримано. Як справжня ділова особа.

Та склала руки на колінах, бо не знала куди їх подіти, а так хоч не видно, що вони тремтять.

— Чай, як звичайно, — почувся голос мого вікінга.

От не подумала, може дійсно краще чай. Але мені цікаво, яка у них кава. Тут прокинувся мій професійний інтерес. Може якийсь цікавий сорт, а я не знаю.

Поки я пірнала у своїх думках і намагалася не трястися, як осиновий листок.

Алла Андріївна за допомогою свого секретаря організувала дегустаційний сет з тортів.

Розрізані на шматочки їх розклали на білі тарілочки, з такими симпатичними, маленькими рожевими квіточками.

Цей вибір посуду здався мені таким милим. Мама Максима мене дивувала.

— Отже, цього року, я вирішила трохи змінити формат свята й зробити його більше класичним. Мені хочеться гарної сукні й живої музики. Зазвичай ми організовуємо декілька днів на природі, великий санаторій, свіже повітря. А цього року настрій на блиск. Рада мене підтримала, — почала розповідати свою думку Алла Андріївна.

А моя уява вже намалювала сцену й музикантів у білих сорочках й краватках метеликах. Засніжена  ялинка в срібних тонах, майже до стелі. Все таке зимове-зимове.

— Скажіть, а є приміщення де буде відбуватися корпоратив? Яка кількість людей? І можливо у вас є якісь референси? — питання так і сипалися з мене.

Я згадала, як працювала організатором свят. 

Весілля, випускні, дні народження. Як мій блокнот був помальований десятками ескізів, що як прикрасити й тисячі списків, що купити. Це був приємний досвід в пару років та моя перша робота, офіційна виявилося. Тоді відкрили мою трудову книжку.

— Від 100 до 200 приблизно. В основному рада та їх родини, головні менеджери по відділах. Та хто забажає із працівників цього року. До десятих чисел ще будуть точні списки. Можливо деякі відділи захочу свій власний захід окремо, — відповіла Алла Андріївна.

Жінка потягнулася до свого блокнота на столі й почала шукати якісь замітки.

— Святкувати будемо на останньому поверсі там якраз зал для таких подій проектувався. Максим тобі покаже його. Так, Максиме? — стверджувально запитала вікінга мама.

Йому залишалося тільки кивнути й мені навіть здалося, що він почервонів.

Аромат кави відірвав мене від запису нагадувань й списків.

І все потекло в дегустацію, обговорення смаків, що краще і як. Я не зчулася, як договорилася.