Глава 8. День починається

МАКСИМ.

Моє спонтанно рішення забрати Аню призвело до того, що я сиджу за кермом. Та намагаюся вирахувати, які вікна саме її квартири.

Так, чоловіче зберися! Ну сподобалася тобі дівчина так в чому проблема. Як мінімум декілька тижнів у вас є, щоб познайомитись й дізнатися один про одного більше. Тим паче тобі тридцять п’ять років, ти ж вже не підліток.

Але побачивши, як увімкнулося світло в одному із вікон й там мелькнула кучерява постать, тільки тоді зрушив з місця й нарешті подався додому.

Занадто великий перепад емоцій за сьогодні. 

Мені терміново потрібна чашка зеленого чаю з жасмином. Та трохи попрацювати.

Якраз висить проєкт нового будинку.

Його я почав для душі та спокою, намагався уявити, свій майбутній дім, замість орендованого житла.

Але окрім загальних побажань нічого не вимальовувалося. А сьогодні прям натхнення з’явилося.

Лінія за лінію, я креслив будинок з думками про одну людину. Як вона хазяйнує на кухні, прикрашає вітальню до Різдва, обирає подушки в спальню.

Моя уява малювала кожен рух та можливий день.

Саме в момент, коли сидів за комп’ютером, та будував майбутнє. Я остаточно визначився зі своїми намірами.

АНЯ.

Я не спала пів ночі. 

Мій перезбуджений мозок видавав мені картинку за картинкою. Де я то прикрашаю наш спільний дім з Максимом, де ходимо на побачення та плануємо трьох дітей.

Намагаючись приборкати своє я, що малювало собі там мультики. Торгувалася з собою, що навіть прізвища його не знаю. Може моє, Котик, й міняти не варто, раптом він якийсь Іванько чи Гришко. І от що тоді?

У таких думах, я змогла задрімати під самий ранок.

І сталося головне я проспала. Не те щоб я проспала пару хвилин ні, я прокинулася майже пів на десять.

А о десятій мене чекає Алла Андріївна! А мені ще у кав’ярню треба.

Та ну що ж за ранок то. 

Не встигла підвестися, як заплуталася ногами у ковдрі й з висоти усього свого зросту гепнулася об землю.

Біль одразу стрільнув у коліно. Ну Аню вітаю тепер це надовго.

Лаючись я підвелася та попленталася до телефону. Який заздалегідь лишила на іншому кінці кімнати, щоб точно прокинутися від будильника.

Ага, прокинулася, я ж там у сні своє "так" казала.

— Так, шеф слухаю, — після довгих гудків я почула голос Богдана.

— Котику мій, дістань коробку з холодильника й будь готовий до мого дзвінка, — дістаючи одяг з шафи попросила я бариста 

— Пойняв шеф, — і я знову почула гудки.

Та тепер такси. Відкрити додаток і молитися, щоб тут було хвилин п’ять.

О вдача, мене не покинула і  мене вже чекають.

Так джинси, темно, синій светр з високим горлом, почистити зуби й закрутити волосся.

Накидати речей в сумку шопер,вилетіти із квартири. Головне посмикати ручку дверей чи закрила. Закрила таки.

Легкий макіяж під подив водія, але байдуже мені треба приховати синці під очима.

По першому дзвінку мій бариста стояв на порозі з коробкою десертів, а зверху стаканчик с кавою в підставці й сендвіч.

Відкривши двері таксі Богдан притягнув мені пакет

— Як я виглядаю? — запитала його забираючи свій пакунок

— Як завжди пьорфект, — потягнув бариста й закрив двері.

От повернуся до кав’ярні й покажу цьому підлабузнику,  хто тут шеф та великий бос. Але він змусив мене посміхнутися.

А поки в мене залишається дванадцять хвилин до зустрічі і їхати ще сім, якщо не буде заторів.

Кава то мій рятунок, улюблений капучино з горіхом, підвищив настрій та впевненість. Але от сендвіч тільки викликав заздрість й не можливість його з’їсти. Таксист й на каву дивився не дуже.

Але 5 зірочок та невеликі чайові сподіваюся виправили це.

 Бо коло скляного офісу я була вчасно. І в королівство сірості входила спокійно. Хіба шо трохи шкутильгаючи.

Дядя Валера був на своєму місці й ніби чекав мене. Бо так широко та радісно. посміхався 

— Доброго ранку, дядь Валера, — привіталася з охоронцем.

— І вам пані Аню. Це ваше, ось тримайте, — він протягнув мені пластикову картку з моїм іменем.

— Ой дякую. Тримайте це вам з кав’ярні, — і я протягнула йому ще теплий сендвіч.

— Та не треба дитино, — намагався відхреститися він 

— Беріть-беріть, він смачний, — і з посмішкою не чекаючи на його відповідь чкурнула до ліфта. Зі швидкістю, яку давала моя нога. 

Спочатку до Максима.

 Так Аню не червоній, дзеркало показує, що виглядаєш ти нормально. Не панікуй раніше часу.

Секретар сьогодні була менш здивована, але привітності в неї не додалося. Може її підготувати треба?