Глава 6. "Кіт та кава"

АНЯ.

Як не дивно, але Ліля була вчасно та навіть встигла скуштувати мандариновий чай та цитрусовий бум однією з перших.

Жіночим колективом було затверджено три напої, а два ще потрібно доробити.

Треба буде на всі нові напої скласти тех.карти та показати майстер-клас з готування.

Проковтнувши останній шматочок фісташкового торта моя білява подруга задоволено посміхнулася.

— Цей день тепер просто ідеальний! До речі цього року кав’ярня виглядає ще краще, — оглядаючись похвалила вона мої дизайнерські рішення.

— Дякую! Традиційно я старалася, — дивлячись на все під іншим кутом, відповіла я.

Шість столиків з м’якими кріслами й диванчиками стояли під стінами, напроти входу розмістилася барна стійка. Ялинка стояла коло стіни, що приховувала двері до комірчини та вбиральні.

Я намагалася додати гарних деталей. Різдвяний вінок на двері, гірлянди із ялинкових гілочки та вогників, прикрасили панорамні вікна. Така ж гірлянда прикрашала бар. На столиках з’явилися невеликі композиції зі справжньої хвої, які давали той самий аромат.

Новий тематичний килимок розмістився коло входу. На картинах поселилися маленькі ельфи та гноми.

Я дійсно постаралася цього року з прикрасами, можна сказати вклала все, що було.

— Ань, я тоді збираюся та йдемо. Що скажеш, набережна чи краще в парк? — підводячись запитала Ліля.

— Хочу в парк, — збираючи посуд відповіла я.

Прибирання зі столиків це вже автоматична дія, допомогти своїм мені не складно. Та й посуд в запару можу помити, замовлення віддати. Відчуваю себе напохваті завжди.

— Нат, я тебе сьогодні закрию, так що якщо треба раніше додому кажи, ок? — домиваючи тарілки на барі повідомила я бариста.

Вона як раз віднесла замовлення гостям, та повернулася наїжджаючи на мене, що я тут хазяйную.

— Бос, як що-що то добре. Але малеча сьогодні на бабусі, то я за графіком. До речі ваш чек білявка закрила, — витираючи кавомашина повідомила Нат.

— Зрозуміла, дякую. Тоді до вечора! — заскочивши за речами до комірчини тире нашої роздягальні, тире складу, похапцем вдягалася, знову розпустивши волосся, та накинувши поверх шарф.

Полишала кав’ярні з легким серцем.

Сподіваюся після того, як я розповім що надивачила за ранок, мені стане зовсім спокійно.

Парк зустрів нас на диво заповненими людьми алеями.

Робітники розвішували ліхтарі на деревах, а в самому центрі вже виднілася новорічна ялинка. На вихідні почнеться  різдвяний ярмарок.

— Какао? — вказуючи на фургончик з кавою, запропонувала Ліля.

— Ти пів години тому випила майже півлітра кави, куди? — здивувалася я відірвавшись від розглядань алей.

— Тому й пропоную какао. Тобі з зефірками чи вершками? — її постать в білому пальту вже активно крокувала до фургончика.

— З вершками, — іноді з нею краще погодитися.

У Лілі неперевершена інтуїція і здавалося в якихось моментах вона буває нестерпною, але все обертається краще ніж планувалося спочатку.

— А тепер розповідай, що ти встигла надивачити з ранку? — вже з паперовими горнятками ми крокували  парком.

— Можеш мене привітати до Різдва я фіктивна наречена, — почала я с головного.

Ліля тільки похлинулася  какао й здивовано подивилася на мене.

— Так це перше, що спало мені на думку. Сама винна, знаю. Мій мозок з ранку був загальмований. А потім все завертілося, й прийшла мама Максима, й там вже не розбиралися хто і що. А його мама підтягнула мене допомогти їм організувати корпоратив, я не знаю, як в неї так вийшло, але я погодилася. І біс з ним з цим корпоративом, мені цікаво, чому він мамі збрехав. Міг же сказати, що то помилка сталася і все таке, — викладала я все що сталося й чекала реакції подруги.

— Знаєш я думала, що все набагато страшніше. А цей твій Максим, він гарний? — в лоба запитала подруга.

— Гарний, — мої щоки почервоніли та й не від холоду. — Він ще такий високий, що я можу спокійно взути підбори, а він все одно буде вищим. І волосся в нього таке темне й трохи крутиться, в нього не коротка зачіска, як модно. І в нього такі очі гарні, — мрійливо ділилася я, згадуючи вікінга.

— О подруго, я пізнаю ці інтонації. То може твій статус нареченої стане не формальний. Та ми ще погуляємо на весіллі, — сміючись проговорила білявка.

— Та ну тебе! Я точно не його смаку. Він весь такий володар сірого, офіційного та серйозного вигляду. Я там як папуга була в тому офісі, — буркнула я згадуючи ранок. Та свою недолугу яскравість.

— Так може він на роботі такий, а у житті зовсім інший, — Ліля була налаштована в край рішуче. Останній рік її мрія це знайти мені пару.

Бо перший рік моєї самотності вона терпіла, а потім пішла в бій. І кожного місяця я чула, що пора. А, бо ж вона витягала мене на парні побачення. Але не доля, мабуть.

— Аню ти б придивилася. У вас ще побачення на носі.

— Та що дивитися, він красивий, навіть дуже. І головне сподобався мені. Але ж я знайомство почала з брехні та ще й мама його, — зітхнувши відказала я.