Глава 3. Ти думала я не дізнаюся?

МАКСИМ.

Аня пішла тримаючи в себе в кишені візитку з моїм особистим номером та абсолютно погодившись підіграти моїй матері, поки я не придумаю, що з цим усім робити.

Хоча спершу я маю зробити один дзвінок до однієї білоголової особи.

— Алло, — почувся на тому кінці слухавки сонний голос моєї двоюрідної сестри.

— Привіт, сестро! — сподіваюся, що доволі спокійно привітався. Емоції переповнювали з середини

— Й тобі привіт, Максе. Ти чого такий злий? — більш бадьоро запитала сестра й мабуть, знову зарилася в ковдру.

— Скажи но мені, Ліля. Тебе не вчили, що лізти в особисте життя інших людей не ввічливо, — намагаючись стримувати злість запитав я.

Але відповіддю мені стала тиша на тому кінці, тільки тихе сопіння видавало, що Ліля ще не кинула слухавку.

— Як ти здогадався, що то моя ідея? — розгублений голос запитав мене. Чим тільки змусив посміхнутися пустому кабінетові.

— Ти думала, я не пізнаю твою кращу подругу? У твоєму інстаграмі її фото достатньому зібралося, — от тільки Лілі в цей момент головне не дізнатися, що я активно гортаю її стрічку в пошуках фото з Анею.

— Так ви ж в живу ніби не бачилися, то я подумала, що все вдасться. Тим паче наше парі триває, — поставила мене перед фактом сестра.

— Бачилися один раз на твоє шістнадцятиріччя. Але за ці роки я дещо змінився й вона мене не пізнала. На відміну від мене.

— Я зовсім про це забула, — розгублено проговорила Ліля, я прямо чую як працює її пам’ять, з таким напруженим скрипом.

— Це ж лише одне побачення, ти погодився, ви зустрінетесь й можливо ви почнете зустрічатися, — мрійливо продовжила вона, чим викликала в мене ще ширшу посмішку.

— Макс, ну от, що може піти не так? — радісно запитала Ліля

— Можливо те, що в момент про Аню дізнатися твоя люба тітка, а от твоя подруга придумала,  що вона моя наречена. Тому можеш порадіти, твій план звести нас, працює швидше ніж ти хотіла, — таки не стримався та іронічним тоном повідомив інформацію про маму.

— Оу! Пробач, я не знала, що таке може бути, — після короткої паузи видала сестра.

— Макс ти не розкажеш про мене Ані! Прошу не проговорись, я повинна сама їй все розказати.

— Не розкажу. Але давай ти більше не будеш лізти в моє життя. Домовились?

— Звісно. Люблю тебе братику, а тепер я далі спати, якщо ти не проти, — й вона кинула слухавку.

Моя молодша двоюрідна сестра, моя вічна колючка та халепа.

А тепер в моєму спокійному житті завдяки їй появилася ще одна халепа. Яка за минулі дев’ять років змінилася. По-перше, вона стала рудою, а не темноволосою, як я її пам’ятаю і вона стала набагато сміливішою. Я запам’ятав її сором’язливою дівчинкою підлітком, яка крадькома підглядала за мною коли я прийшов привітати Лілю, та намагалася опинитися десь поруч.   Потім я поїхав У Штати й не згадував про Аню до сьогодні.

А тепер сиджу та як останній дурень вже пів години роздивляюся її фото в соцмережах.

Двері мого кабінету розчинилися з тихим бас й на порозі виник Олексій.

— Макс! Чого це я останній дізнаюся, що в тебе є наречена? — питання друга та колеги викликало в мене тихе гарчання.

— Бо до сьогодні в мене її не було, — пояснив я очевидні речі під здивований погляд Олексія. — Сідай, все розповім.

— Слухай там дядь Валера внизу ледь не кожному розповідає, що ця твоя «наречена»,  — Олексій зробив знак лапок у повітрі й сів на крісло де ще недавно сиділа Аня. — Тобі набагато краще підходить й давно пора вже одружитися.

Тихе гарчання безвиході зірвалося з моїх губ. Розплутувати цей клубок брехні буде в край важко. Головне не затягнути сильніше.

— Все почалося з суперечки. І як я з’ясував ми обидва побилися об заклад з моєю двоюрідною сестрою Лілею. Аня її подруга. От тільки Аня виконуючи своє завдання, не придумала нічого кращого ніж назватися нареченою. Та грець з цим, якось би розібралися. Але про це дізналася моя мама й абсолютно випадково притягнула її до підготовки корпоративу. А Аня не придумала нічого кращого ніж погодитися. Тепер у нас з нею умова. З мене одне побачення, а вона грає роль моєї дівчини-нареченої перед батьками до Різдва. А там щось придумаємо, як відхреститися від цих псевдо стосунків, — пояснюю я історію Олексію, а сам намагаюся зрозуміти, що я відчуваю.

— Слухай, оце у вас тут каша заварилася, — присвистуючи видає він. — Але якщо то вона на фото, то познайомиш нас, коли все закінчите, — Олексій пальцем вказує на монітор де відкрита фотографія Ані де вона на фоні моря широко посміхається в об’єктив.

— Не лізь до неї та прибери навіть свої думки про неї, — гарчу я та вимикаю кнопкою екран.

Олексій тільки регоче з цього та полишає мій кабінет. Залишаючи мене в тиші та спокої.

Тиша та спокій це те про що я мрію останні місяці. Знав би, що так буде, не повертався б до сімейної справи. Мене абсолютно влаштовував свій бізнес та графік, що будувався роками.

А тепер я не знаю, чого очікувати завтра і чого оце я знову роздивляюся фото цієї рудоволосої?