Розділ 15

Потрапити всередину кондитерської вдалося не одразу. Поліція вже почала огороджувати місце вибуху, рятувальники продовжували працювати серед уламків, а кожен другий вважав своїм обов'язком пояснити Кассіану, що цивільним тут робити нічого. Зрештою кілька наполегливих розмов дали результат.

Усередині все виглядало значно гірше, ніж зовні. Частина стелі обвалилася, вітрини були розбиті, а підлогу вкривав товстий шар пилу, змішаного зі склом, уламками меблів і залишками десертів. Десь у дальньому кінці приміщення ще працювали рятувальники, розбираючи завал біля стіни.

Кассіан повільно йшов між уламками, уважно оглядаючи кожен метр приміщення. Його цікавила не причина вибуху. Він і так знав, що це не газ. Його цікавила Марта.

Спочатку він шукав будь-які сліди того, що сталося після вибуху. Кров. Особисті речі. Телефон. Будь-що, що могло підказати, чи залишилася вона тут, чи її звідси забрали. Погляд раз по раз повертався до найбільш пошкоджених ділянок приміщення. До місць, де вона могла опинитися в момент вибуху. До проходів між завалами. Але що довше він дивився, то менше знаходив відповідей.

Навпаки, запитань ставало дедалі більше і саме тоді в його голові з'явилася думка. Якби вона прийшла до тями після вибуху, то навряд чи сиділа б склавши руки. Кассіан занадто добре її знав. Навіть поранена, налякана чи напівпритомна Марта спробувала б щось зробити. Особливо якщо зрозуміла, що все це пов'язано.

Якщо в неї було хоча б кілька хвилин, вона могла залишити підказку. Цієї думки вистачило, щоб він почав дивитися на те, що лишилось від кондитерської зовсім по-іншому.

Тепер він шукав не просто сліди боротьби чи крові. Ні. Він шукав Марту. Її логіку, впертість і звичку робити все по-своєму, навіть коли весь світ змушує просто скоритись. Марта була не з таких і тому вона точно лишила якусь підказку. 

Спочатку він не бачив нічого, окрім хаосу. Перекинуті столи, розбите скло, пошкоджене обладнання. Але потім погляд зачепився за дивний слід на підлозі. Серед пилу виднілися кілька нерівних ліній. Частину вже затерли черевики рятувальників, але залишилося достатньо, щоб зрозуміти — це не випадковість.

Кассіан присів навпочіпки й уважно придивився. Лінії нічого йому не нагадували, але він не міг зрозуміти що саме. Це були не цифри, не букви і точно не стрілка, що вказувала б на щось. Наче людина поспіхом намагалася щось намалювати й не встигла закінчити. Він довго дивився на знак, намагаючись знайти хоч якийсь сенс. Безрезультатно. Що більше він розглядав його як повідомлення, то менше розумів.

Кассіан випростався й озирнувся довкола. Погляд ковзнув по розбитій вітрині, столах, холодильниках, стінах. Потім повернувся до дивного символу. Знову до приміщення і знову до символу. Нічого. У якийсь момент він важко видихнув і потер перенісся.

— Добре, — тихо пробурмотів він. — Не так.

Проблема була в тому, що він намагався зрозуміти цей знак як Кассіан. А залишила його Марта. Від цієї думки він навіть ледь усміхнувся. Якби ролі помінялися місцями, Марта навряд чи шукала б прихований код або складний шифр. Вона б шукала щось просте, щось очевидне настільки, що інші люди просто пройшли б повз. 

Кассіан ще раз подивився на малюнок. Добре. Уявімо. Марта після вибуху. Поранена. Можливо, напівпритомна. У неї лише кілька хвилин. Вона знає, що він прийде сюди. Знає, що він шукатиме підказку. І що б вона залишила?

Точно не секретний код чи складне повідомлення. Це повинно бути щось таке, що він точно впізнає. Його погляд знову ковзнув приміщенням. Стіл. Стіна. Холодильник. Кавомашина. Кулер. Кассіан завмер і повернув погляд до кавомашини.

Він згадав, скільки разів вони через неї сперечалися. Як Марта називала її найвпертішим працівником кондитерської. Як жартувала, що ця штука переживе їх обох. Як він витратив кілька годин на ремонт, а вона потім тиждень згадувала йому ту історію. І тоді Кассіан швидко рушив до неї.

З боку кавомашина виглядала майже нормально. Подряпана, трохи перекошена, але дивом уціліла після вибуху. Він обійшов її навколо й одразу помітив те, що не побачив би ніхто інший. Бічна панель була ледь помітно криво закрита. Буквально на кілька міліметрів, але Кассіан сам розбирав цю машину майже до останнього гвинтика. Він точно знав, як має виглядати правильно закрита кришка.

Серце в грудях забилося швидше. Він відкрив панель і кілька секунд просто дивився всередину, а потім побачив флешку. Маленький чорний прямокутник лежав між проводами й пластиковими деталями саме там, де стороння людина ніколи не стала б шукати. Кассіан обережно дістав її назовні й на мить просто завмер.

Навіть після вибуху, навіть будучи пораненою, навіть розуміючи, що часу майже не залишилося Марта все одно примудрилася сховати флешку і залишити підказку. Він мимоволі похитав головою.

— Просто неймовірна жінка, — тихо сказав Кассіан і мимоволі усміхнувся.

Він обережно стиснув флешку в долоні й сховав її до кишені. Він ще раз озирнувся на зруйновану кондитерську, після чого тихо промовив:

— Потримайся ще трохи, Марто. Просто зачекай ще трохи.

Кассіан стиснув кулак.

— Я обов'язково тебе знайду.