Розділ 14

Кассіан не пам'ятав, як опинився за кермом. Після вибуху минуло від сили кілька секунд, але вони вже перетворилися на суцільну розмиту пляму. У пам'яті залишилися лише уривки. Голос Марти. Її слова про дивну коробку і про флешку з червоним індикатором. Потім його власна реакція, миттєве усвідомлення того, що відбувається, і відчайдушна спроба попередити її. А потім вибух. Він досі лунав у голові, змішуючись із ревом двигуна та шумом міста за вікном.

Машина летіла вулицями Львова значно швидше, ніж дозволяли будь-які правила. Кілька разів йому сигналили. Один водій ледве встиг загальмувати на перехресті. Хтось викрикував услід прокльони. Кассіан нічого не чув. Усе його життя раптом звузилося до однієї-єдиної точки на карті міста. До кондитерської. До жінки, яка зараз могла лежати під уламками через нього.

Найгірше полягало в тому, що Кассіан чудово розумів, хто винен у всьому, що сталося. Не люди, які заклали вибухівку. Не ті, хто прислав флешку. Ні. Насамперед винним був він сам.

Останні кілька днів він бачив ознаки небезпеки. Бачив значно більше, ніж казав Марті. Після того повідомлення, після старих контактів, які раптом ожили через стільки років, він уже здогадувався, що минуле почало його наздоганяти. Треба було розповісти їй правду ще тоді. Треба було пояснити, чому він раптом перестав спати ночами, чому постійно перевіряв телефон і чому останнім часом поводився так, ніби чекає удару з-за рогу, але він знову вирішив усе зробити по-своєму.

Переконав себе, що спочатку розбереться сам. Знайде загрозу раніше, ніж вона дістанеться до Марти. Встигне вирішити проблему, не вплутуючи її в історії, які ніколи не мали стати частиною її життя. Це здавалося правильним рішенням. Принаймні тоді, але тепер, коли він мчав до кондитерської, згадуючи звук вибуху в телефоні, усі ці виправдання виглядали жалюгідно.

Особливо цей ранок і їхня сварка та те, як вона стояла біля дверей із сумкою в руках, вимагаючи бодай якогось пояснення. У нього був шанс сказати правду. Звісно ж не всю, але хоча б частину. Достатньо, щоб вона зрозуміла серйозність ситуації. Достатньо, щоб залишилася вдома. Достатньо, щоб не опинилася зараз у центрі цього кошмару. Натомість він промовчав, як робив це завжди і тепер не міг позбутися думки, що, можливо, саме ця його дурна звичка цього разу коштувала занадто дорого.

Кассіан міцніше стиснув кермо. Він не пам'ятав, коли востаннє йому було настільки страшно. За роки роботи страх став чимось знайомим і керованим. Його можна було відкласти убік, використати, проігнорувати, але зараз усе було інакше. 

Коли попереду замиготіли проблискові маячки, серце важко стиснулося. Навіть здалеку було видно натовп людей, пожежні машини, карети швидкої допомоги й поліцейські автомобілі. Частину вулиці перекрили. Біля стрічок уже зібралися перехожі, які жваво обговорювали те, що сталося. Кассіан різко загальмував просто біля узбіччя, вискочив із машини й майже бігом рушив до будівлі.

Лише побачивши кондитерську, він по-справжньому зрозумів масштаб вибуху. Частина фасаду була пошкоджена. Вікон більше не існувало. Над будівлею все ще піднімався легкий дим. Біля входу працювали рятувальники, розбираючи уламки. Усе виглядало набагато гірше, ніж він сподівався.

— Я співвласник, — кинув він першому ж рятувальнику, який опинився поруч. — Що сталося?

Чоловік виглядав виснаженим, але відповів одразу:

— Попередньо схоже на вибух газу. Точні причини ще встановлюють.

Кассіан ледве стримався, щоб не вилаятися. Газ. Звісно ж. Він чудово розумів, чому всі так вирішили. Для стороннього спостерігача картина виглядала очевидною, але Кассіан знав правду і чудово розумів, що газ тут ні до чого.

— Були постраждалі? — перебив він.

Рятувальник переглянув записи на планшеті.

— Наскільки нам зараз відомо, ні.

Кассіан завмер.

— Що означає "ні"?

— Усередині нікого не було. Якщо чесно, людям дуже пощастило. За такої сили вибуху жертв могло бути значно більше.

На кілька секунд Кассіан просто дивився на нього. Усередині нікого не було, але Марта була там. Він говорив із нею, чув її голос, чув, як вона описувала флешку і чув сам вибух. Марта точно була всередині.

Тоді де вона зараз?

Кассіан мовчки дивився на руїни кондитерської, намагаючись скласти докупи всі шматки цієї історії. Що довше він про це думав, то менше бачив у всьому випадковостей. Занадто багато дивних збігів для одного дня. І якщо раніше він ще міг переконувати себе, що контролює ситуацію, то тепер ця ілюзія остаточно розсипалася.

Та найгіршим було навіть не це. Думка про те, що Марта могла постраждати через нього, буквально розривала його зсередини. Ні. Не так. Не просто могла. Вона уже постраждала через нього. Через його минуле, через людей, яких він колись залишив позаду та через проблеми, які мав вирішити сам, перш ніж вони дісталися до неї.

Він важко видихнув і провів долонею по обличчю. Думки більше не металися хаотично. Свідомість чіплялася за факти. Марта була в кондитерській за кілька секунд до вибуху. Її не було серед загиблих. Її не було серед постраждалих. А це означало лише одне, що десь між вибухом і прибуттям рятувальників вона зникла. Кассіан був впевнений, що її забрали і так само він був впевнений у тому, що він знайде її і тих, хто посмів нашкодити його кондитерці.