Розділ 13

До тями Марта приходила повільно й болісно. Спочатку повернулися звуки. Десь далеко вили сирени, грюкали дверцята машин, лунали чиїсь крики. Потім прийшов біль. Він накрив одразу весь світ, пронизуючи голову, плече й ребра так, що на кілька секунд їй захотілося знову провалитися в темряву.

Вона розплющила очі й кілька разів кліпнула, намагаючись сфокусувати погляд. Перед нею все плавало в сірому тумані пилу. Знадобилося кілька секунд, щоб зрозуміти, де вона знаходиться.

Кондитерська. Її кондитерська, точніше те, що від неї залишилося. Частина стелі обвалилася. Вітрина перетворилася на купу скла та покрученого металу. Один зі столів лежав перекинутий набік, а на підлозі змішалися уламки посуду, шматки дерева, крем, тістечка й будівельний пил. У повітрі стояв важкий запах диму та гарячого бетону.

Марта лежала біля стіни, не одразу розуміючи, як взагалі тут опинилася. Потім пам'ять різко повернулася. Дзвінок Кассіана, дивна флешка, його стурбований голос і вибух.

Вона заплющила очі. Тепер усе виглядало зовсім інакше. Ще вранці їй здавалося, що Кассіан просто поводиться як ідіот. Знову щось приховує. Знову тікає від розмови. Знову будує між ними стіну, але тепер вона починала розуміти, що справа була не в цьому.

Дивний кур'єр із забинтованими руками. Мовчазні дзвінки в домофон. Ніч, проведена невідомо де. Напруження, яке вона бачила в Кассіані останні дні. І те, як він заговорив, почувши про флешку. Ні. Це точно не був нещасний випадок. 

Її серце стиснулося. Вона спробувала сісти й відразу пошкодувала про це. Світ навколо хитнувся, а в ребрах прострелив такий біль, що перед очима потемніло.

— Дідько...

Голос прозвучав хрипко й ледве чутно. Кілька секунд вона просто лежала, намагаючись дихати рівніше. Потім усе ж почала оглядатися. Довго шукати не довелося. За перекинутим столом щось коротко блимнуло червоним. Раз. Ще раз. 

Флешка. Бісова флешка. Вона лежала серед уламків, наполовину засипана пилом. Марта втупилася в неї. Червоний індикатор продовжував рівномірно миготіти. Раптом їй стало по-справжньому страшно. Не через вибух чи кров на рукаві і точно не через жахливий біль. Все тому що ця маленька пластикова штука, схоже, коштувала достатньо дорого, щоб рознести половину будівлі.

Десь зовні почувся гуркіт. Потім голоси небайдужих людей, які кликали допомогу. Логічно було б просто чекати поки її знайдуть, але щось в середині не давало спокійно очікувати рятувальників.

Перед очима стояло обличчя Кассіана. Його реакція і його паніка. Вона не знала, що записано на флешці. Не знала, хто її прислав. Не знала, хто влаштував вибух. Не знала, чому все так трапилось, але точно була впевнена в тому, що це якось було повʼязано з Кассіаном і цею бісівою флешкою. 

Марта повільно поповзла вперед. Кожен рух віддавався болем. Долоні ковзали по пилу й битому склу. Кілька разів їй доводилося зупинятися, щоб не знепритомніти.

Вона почала злитися. Злитись на флешку, на Кассіана з його мовчанням, на того дивного кур'єра, на весь цей день, що з самого ранку йшов не за планами.

Нормальні люди отримують квіти. Нормальні люди отримують листівки. Максимум дивну валентинку. Їй же принесли коробку поганих еклерів і замасковану катастрофу.

Нарешті пальці дотягнулися до проклятого кусочку пластику, що вперто продовжував миготіти. Марта стиснула її в руці й важко видихнула.

І що з нею робити? Чомусь класти в кишеню їй здалось дуже поганою ідеєю. Жіноча інтуіція, сверх інтуіція пʼятої точки, але вона вперто вирішила до неї прислухатись. Флешку треба сховати. При тому дуже шидко, щоб ніхто не побачив.

Вона підняла голову й оглянула приміщення. Погляд зупинився на кавомашині. Тій самій, яку на днях відремонтував Кассіан. Навіть зараз вона стояла майже на своєму місці. Добряче так подряпана, трохи перекошена, але ціла та навіть робоча. Певно робоча.

— Ну звісно...

Марта навіть посміхнулася куточком губ. Усе навколо вибухнуло, а ця безсмертна кавомашина пережила черговий апокаліпсис.

Повзти до неї було ще важче, але зрештою вона дісталася. Кассіан колись показував їй внутрішню панель під час ремонту. Тоді вона майже не слухала, більше сміялася з його захопленої лекції про дроти та контакти, але тепер це раптом виявилося корисним.

Тремтячими руками Марта відкрила бічну кришку й засунула флешку всередину між проводами та пластиковими деталями. Глибше. Ще глибше. Так, щоб її точно не знайшли випадково. Після цього вона закрила панель і кілька секунд сиділа, збираючись із силами.

Ні. Цього було недостатньо. Кассіан мав зрозуміти, де її шукати. Марта подивилася на вкриту пилом підлогу, на кавомашину і знову на підлогу. Вона простягнула руку й почала малювати пальцем по пилу. Слова чи символи не підходили під ситуацію. Це повинно було бути щось значо простіше, але зрозуміле їм двом. Те, що хтось сторонній сприйняв би за безглузді каракулі. Хтось, але не Кассіан. Вона була впевнена, що він розгадає.

Остання лінія вийшла кривою, зісковзнув палець. Перед очима знову потемніло. Саме тоді Марта почула голоси десь із того боку завалу.

— Ціль один не підтверджена.

Марта завмерла. Усе всередині миттєво похололо.

— Повторюю. Ціль один не підтверджена.

Пауза і пролунав інший голос.

— Ціль два тут.

Марта повільно заплющила очі і зрозуміла, що її проблеми тільки починаються.